Слово редактора


У березні 2014 р. Кримський півострів раптово став російським. Сьогодні здається, що весняні події вмістилися в кілька днів, і не було цієї місячної напруженості, яка загрожувала перерости у війну. Українці були шоковані: як за місяць можна провести референдум, підрахувати голоси і одразу ж укласти договір про входження до складу РФ? Оперативності Кремля можна позаздрити. "Це анексія", - заявляють в Україні. "Це возз'єднання", - парирують у Росії. У самому Криму думки традиційно розділилися. Та й хіба важливо зараз, який термін слід вживати, - Крим все одно залишається російським. І, судячи із заяв Кремля, повертати його ніхто не буде. А що ж у Криму зараз? Чи стало кримцям жити краще? І знову думки традиційно розділилися. Не будемо ставати на чийсь бік, просто подивимося на цифри і факти. А висновки кожен зробить сам...


Вступ


Коли у IX столітті в Києві тільки зароджувалася держава русів, а Москви ще не існувало, Крим, за винятком Херсонеса і низки прибережних фортець Візантії, входив у зону впливу Хазарського каганату. У 944 р. князь Ігор уклав договір з Візантією і зобов'язався не нападати на Крим. Однак онук Ігоря, Володимир Красне Сонечко, проігнорував підписаний договір і в 988 році зайняв Херсонес.

А через кілька років князь отримав майже весь Крим як посаг за дочку візантійського імператора Анну. Утім, під впливом Київської Русі півострів довго не залишався. У XII столітті велика частина півострова стала половецькою. Половецькі назви у XIX столітті мали 23 кримських села, гора Аю-Даг, пізніше табір "Артек".

У 1223 році у Крим потрапили монголи. Після розпаду Золотої Орди залишки монголів у Криму потрапили під вплив тюркської мови і були тюркізовані. Тоді Мангуп був столицею найбільшої держави середньовічної Таврики - князівства Феодоро.

Феодальні міжусобиці в Орді сприяли утворенню у 1449 незалежного Кримського ханства на чолі з Хаджі Гіреєм. У 1475 р. під час походу османської Туреччини на Крим кримська правляча династія в особі Менглі I Гірея визнала сюзеренітет османського султана. Кримською військовою підтримкою неодноразово користувалися українські гетьмани, починаючи ще з Хмельницького.

Уперше російські війська ступили на кримську територію у 1730-і роки, а в 1784 році, розгромивши укотре Туреччину, Росія домоглася підписання договору - Кючук-Кайнарджийського миру, згідно з яким Кримське ханство перестало бути васалом Османської імперії. Згідно з Кючук-Кайнарджийським мирним договором Крим і суміжні татарські області визнавалися незалежними. Росія приєднала до своїх володінь фортеці Азов, Керч, Єні-Кале і Кінбурн із землями між Дніпром і Бугом; а також Велику і Малу Кабарду (сучасна республіка Кабардино-Балкарія).

Після того, як Крим отримав статус незалежного ханства під заступництвом Росії, імператриця Катерина видала "Маніфест про приєднання Криму до Росії". Почалося будівництво Севастополя, який був стратегічним об'єктом, військовою базою чорноморського флоту та проектом князя Потьомкіна - "Новоросією".

За часів громадянської війни в Росії Крим став оплотом Білої гвардії, але перемогу здобули більшовики. У 1921 році була створена Кримська Автономна Радянська Республіка у складі РРФСР. Постанова була підписана Володимиром Леніним, Михайлом Калініним і Авелем Єнукідзе. Республіка за конституцією 1921 затверджувалася як територіальна автономія. У ній прямо говорилося: "Кримська Радянська Соціалістична Республіка, стверджуючи рівність і право на вільний розвиток усіх національностей Криму, скасовуючи всі існуючі раніше національні та національно-релігійні привілеї та обмеження". У 1930 році з 16 районів 5 були татарськими, один українським, один єврейським, один німецьким і вісім змішаними.

Під час Великої Вітчизняної війни на півострові почалася масова депортація меншин. Невдачі при обороні Криму, який вже до осені 1941 року був повністю окупований німцями, провали партизанського руху, підозріле ставлення до "інородців" сприяли формуванню думки про поголовну співпрацю кримських татар з німецькими військами. У результаті у 1944 році з території півострова були виселені у Середню Азію кримські татари, вірмени, греки і болгари, а першими з Криму було депортовано в серпні 1941 року близько 50 тисяч німців. Крим був окупований німцями і звільнений у травні 1944 року, а у червні 1945 року автономія була перетворена на область у складі РРФСР. Всього депортовано понад 228 тисяч осіб, з них 191 000 - кримські татари (їхнє масове повернення почалося лише наприкінці 80-х років).

У 1954 році Кримська область була передана до складу УРСР згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР без вказівки статусу Севастополя, що був на той момент містом республіканського підпорядкування РРФСР. В указі говорилося, що Крим є природним продовженням південних степів України, і "з географічних та економічних міркувань передача Кримської області до складу братньої Української Республіки доцільна і відповідає загальним інтересам Радянської держави". Причини передачі Криму Українській РСР досі викликають масу суперечок. Висувається багато версій, зокрема передачу пов'язують з необхідністю термінового відновлення народного господарства півострова після війни. На Україну, яка була всесоюзною житницею, покладався порятунок півострова від краху народного господарства. Указ про передачу також часто називають особистою ініціативою першого секретаря ЦК КПРС Хрущова, який вирішив піднести подарунок УРСР на честь святкування 300-річчя Переяславської Ради.
Проте в самому указі, документах і постановах про передачу Криму зі складу РРФСР до складу УРСР нічого не говориться про цю круглу дату. У складі радянської України Кримська область перебувала з 1954 по 1991 роки. До складу незалежної України Крим перейшов у статусі Автономної Республіки Крим (АРК). На законодавчому рівні статус автономії Криму був закріплений 12 лютого 1991, коли Верховна Рада Української РСР прийняла закон про відновлення КАРСР у рамках існуючої Кримської області Української РСР. За відтворення автономної республіки проголосувало 93% населення. У червні 1991 року у Конституцію Української РСР були внесені відповідні зміни.

У 1994 році Україна і Росія підписали двосторонню угоду про гарантії суверенітету України та її територіальної цілісності в обмін на передачу Росії ядерної зброї.

4 вересня
1991 року
Верховна Рада Криму прийняла Декларацію про державний суверенітет республіки.

Росія не заперечувала проти волі кримського народу.
У березні
1995 року
рішенням Верховної Ради і президента України конституція Республіки Крим була скасована, пост президента скасований. У грудні 1998 року вступила в дію нова Конституція Криму. Республіка Крим була перейменована на Автономну Республіку Крим у складі України.

Кримський сепаратизм

Крим весь час був для України бомбою сповільненої дії.

На початку 90-х рр. проросійські політичні сили користувалися в Криму великою популярністю. Так, політичною передвиборчою платформою Мєшкова став курс на зближення з Росією, аж до повного приєднання. Зокрема Мєшков мав намір ввести у Криму рублеву зону, укласти з Росією військово-політичний союз, надати жителям Криму російське громадянство, ввести московський час і т.п. Однак у силу жорсткої протидії як з боку української влади, так і з боку внутрішньокримської опозиції, реалізований був тільки перехід на московський час.

Незабаром після обрання на пост президента, Мєшков заявив: "Кримчани зробили свій вибір, проголосувавши за об’єднання з Росією, за відновлення економічних відносин, за відновлення військово-політичного союзу з Росією, за все те, що було проголошено РДК ще в серпні 1991 року. Це дозволить, перш за все, врятуватися всім громадянам Республіки Крим від остаточного краху того, що раніше називалося економікою. Природно, цього досягти неможливо, якщо слідувати курсом, запропонованим київським керівництвом на відрив від Росії".

Мєшков був позбавлений посади 17 березня 1995, відповідно до закону України "Про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим", яким фактично ліквідовувався суверенітет Республіки Крим, і вона перетворювалася в Автономну Республіку Крим - позбавлену суверенітету адміністративно-територіальну автономію у складі України. 23 грудня 1998 президент України Леонід Кучма підписав закон, у першому пункті якого Верховна Рада України постановила: "Затвердити Конституцію Автономної Республіки Крим". У відповідь у Криму посилилися проросійські настрої, оскільки більше 60% населення автономії становлять росіяни.

Росія у Криму мала колосальний вплив через проросійські партії "Русский блок", "Слов'янська партія", "Авангард" (пізніше - "Русское единство" Аксьонова), "Русь єдина" (на одні вибори йшла під назвою "Партія політики Путіна"), "Союз". Традиційно сильними на півострові були позиції КПУ. Духовним "вихованням" кримчан займалася РПЦ. Ці організації орієнтували жителів Криму на безальтернативне зближення з Росією, "захист" російської мови від зазіхань київської влади, нагадували, що "Севастополь - місто російських моряків". До речі, самі моряки в портових містах півострова були присутні, а в Севастополі і зовсім базувався Чорноморський флот РФ. Доходило і до відкритих конфліктів. Так, наприкінці 2003 року Росія вирішила заперечити приналежність коси Тузла у Керченській протоці. РФ вирішила в односторонньому порядку побудувати дамбу до коси, що викликало протест України. Конфлікт був настільки масштабним, що президент України Леонід Кучма терміново перервав візит до Латинської Америки і відправився на Тузлу, щоб особисто врегулювати суперечку. Верховна Рада прийняла спеціальну постанову з приводу конфлікту. Спорудження дамби до коси Тузла український парламент розцінив як недружній акт з боку Російської Федерації, який змушує Україну переглянути сформовану практику двосторонніх відносин. За настільки жорстку постанову проголосували 369 парламентарів, її підтримали практично всі фракції Ради за винятком комуністів.

23 жовтня 2003 будівництво дамби було зупинене за 102 м від лінії державного кордону після зустрічі президентів Путіна і Кучми, які підписали в грудні 2003 року "Договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки". Тим не менше, питання про російсько-український кордоні і про режим Азовського моря так і залишилося неврегульованим. У січні 2006 року, ледь закінчивши газову війну, Україна та Росія знову "посварилися" через Крим.

Співробітники гідрографічної служби Міністерства транспорту України з'явилися в будівлі маяка кримського порту Ялта нібито для проведення ремонтних робіт. Російський начальник маяка допущений не був. Його протести ні до чого не призвели. Командування російського ВМФ віддало наказ Чорноморському флоту, що базується в Криму, повернути "гідрографічний об'єкт" під свій контроль. Однак російська делегація, яка поспіхом прибула на місце подій із Севастополя, зустріла ввічливу відмову з боку начальника Ялтинського порту Юрія Формуса, у той час як інший маяк, "Сарич", піддався спробі захоплення з боку групи націоналістів з руху "Студентське братство". Та ж організація спробувала проникнути на російську станцію радіонавігаційної системи "Марс-75". Ця спроба була зупинена. Але членам організації вдалося сфотографувати базу. Іноземні ЗМІ писали, що "маяковий конфлікт" - це пряме продовження газової війни Києва та Москви.

"У Сімферополі, столиці Криму, українські націоналісти вже проводять демонстрації з вимогою відходу російського флоту. У Москві депутати Думи точать клинки і вимагають повернення порту Севастополь Росії. Деякі закликають навіть, щоб весь Крим, "який українським ніколи не був", був повернутий до складу Російської Федерації. Обидві сторони підвищують тон. Так вже було у 2003 році, під час інциденту на Тузлі в Керченській протоці", - писала французька газета Le Figaro. З середини 2006 року українські суди стали виносити рішення, які вимагають вилучити засоби навігації у Росії. Але втілити рішення не вдається - Росія відмовляється їх виконувати.

Конфлікт досяг такої напруги, що віце-прем'єр і міністр оборони РФ Сергій Іванов виступив з попередженням: у випадку спроби захоплення об'єктів ЧФ російські військовослужбовці, які їх охороняють, можуть застосовувати зброю. У відповідь українська влада заявила про намір розслідувати законність носіння зброї російськими військовими на українській території.

Про конфлікт практично забули після перемоги Януковича на президентських виборах. Більш того, Україна підписала Харківські домовленості, згідно з якими перебування Чорноморського флоту продовжено до 2042 року в обмін на зниження ціни на газ. У 2012 році, на тлі розмов про зміну Конституції України, голова Ради міністрів АРК Анатолій Могильов заявив, що міняти треба й Конституцію Криму, доповнивши її "реальними повноваженнями, щоб вивести регіон на економічно самодостатній рівень". Могильов запросив у Києва економічної самостійності. Розмови про більшу самостійність Криму тривали весь термін президентства Віктора Януковича.

5 травня
1992 року
Верховною Радою Криму був прийнятий акт про проголошення державної самостійності Республіки Крим - створення суверенної держави Республіка Крим, а 6 травня 1992 року на сьомій сесії Верховної Ради була прийнята Конституція Республіки Крим, яка визначала Республіку Крим демократичною державою у складі України і місто Севастополь - містом з особливим статусом і невід'ємною частиною Криму.
14 червня
1993 року
Верховна Рада Криму запровадила посаду президента Республіки Крим, а 4 лютого 1994 першим президентом був обраний Юрій Мєшков.

Крим і Євромайдан

Євромайдан розпалив ситуацію до межі. 2 грудня кримський парламент звернувся до президента Віктора Януковича з проханням вжити заходів для відновлення громадського порядку у країні, а також ввести надзвичайний стан, якщо цього вимагатиме ситуація. Звернення підтримало 76 депутатів із 78, які взяли участь у голосуванні. Як сказано в заяві, "Позиція кожного повинна бути почута. Інакше може виникнути ілюзія, що свою думку мають тільки люди, що заполонили площі і вулиці Києва... "Влада, - йдеться у зверненні, - зобов'язана не допустити антиконституційного шляху реваншу збанкрутілих політичних сил, які сповідують крайній націоналізм. Це вони глумляться над святими почуттями ветеранів Великої Вітчизняної війни..."

У грудні 2013 року Верховна Рада Криму закликала жителів півострова встати на захист автономії. "Використовуючи технології "кольорових" революцій, організатори вуличних заворушень у Києві прагнуть будь-якою ціною захопити владу в країні. Вони вже поділили ключові пости в державних структурах, про що свідчать оприлюднені документи, й, одурманені жадобою влади, не зупиняться ні перед чим. Добре знаючи призвідників і спонсорів цього злочинного сценарію, ми з повною упевненістю можемо стверджувати, що руйнівні процеси в першу чергу торкнуться автономного статусу Криму. Сьогодні Крим стоїть перед вибором: або стерпіти насильницьку майданізацію, або дати рішучу відсіч антидержавним і антикримським силам. Тому ми звертаємося до кожного з вас, незалежно від національної приналежності, віросповідання, політичних поглядів із закликом продемонструвати нашу спільну позицію. Автономія в небезпеці! Будьте готові встати на її захист!", - йшлося у заяві.

Після цього почалося формування загонів самооборони в Криму, Севастополі та на південному сході України, метою яких був захист державного ладу і Конституції. Ці загони брали участь в акціях проти Євромайдану у Києві. Партія "Русский блок" оголосила про набір у загони самооборони, метою яких було збереження Севастополя як міста, виступаючого проти Євромайдану. Міський голова Володимир Яцуба закликав місцевих мешканців бути готовими захистити місто. Одночасно понад десять громадських організацій підготували звернення до городян, у якому говорилося, що в разі державного перевороту "Севастополь, використовуючи своє право на самовизначення, вийде з правового поля України". Ініціатором звернення стала Севастопольська координаційна рада, активісти якої також виступали за створення на південному сході і в центрі України федеративної держави Малоросія з орієнтацією на Росію.

Парламент Криму заборонив на території регіону діяльність націоналістичної партії "Свобода", яка брала активну участь у протестних акціях, проте пізніше зняв цю заборону.

СБУ через події в парламенті Криму відкрила кримінальне провадження у зв'язку з підготовкою до посягання на територіальну цілісність України. У свою чергу деякі представники української парламентської опозиції виступили з різкою критикою цих заяв і закликали покарати парламент Криму.

12 лютого голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим Володимир Константинов, виступаючи на Всеукраїнському форумі обласних рад та ВР Криму, що проходив у Лівадійському палаці, заявив, що "сучасна модель кримської автономії, закладена у Конституції України і в нашій Конституції зразка 1998 року, повністю себе вичерпала. Ми хочемо зовсім іншої автономії. Нам слід повернутися до низки параметрів першої половини 90-х років". За словами Константинова, у ході подій на Майдані "з'ясувалося, наскільки слабкими виявилися позиції центральної влади... Звичайно, не було би помилок влади, роздмухати пожежу протестів ніхто б не зміг. Але без зарубіжного втручання - криза не зайшла аж так далеко". На його думку, допомогти у ситуації, що склалася, може децентралізація влади.

22 лютого Верховна Рада відсторонила президента Віктора Януковича, влада в Києві перейшла до прозахідної коаліції в парламенті та в.о. президента Олександра Турчинова. Однак вже наступного дня, перебуваючи в Москві, де він провів зустрічі з лідерами парламентських фракцій Держдуми, Володимир Константинов заявив в інтерв'ю "Інтерфаксу", що не виключає відділення Криму від України у разі загострення ситуації у країні. Відповідаючи на питання, чи потрібно при несприятливому розвитку ситуації в Україні проводити референдум з приводу відділення Криму, він сказав, що вважає за краще «не жувати» цю тему, оскільки сьогодні Крим - це одна з опор центральної влади. Однак, якщо все-таки під тиском ця центральна влада буде повалена, Верховна Рада Криму визнаватиме легітимними для автономії тільки свої рішення. "І тоді у нас буде єдиний шлях - це денонсація рішення Президії ЦК КПРС від 1954... З цієї хвилини ми будемо визнавати ті рішення, які вважаємо потрібними", - сказав кримський спікер.

3 грудня
2013 року
президія ВР Криму запропонувала президенту і Кабміну розглянути питання про можливість вступу України до Митного союзу ЄврАзЕС.
24 січня
2014 року
парламент Криму закликав Януковича ввести надзвичайний стан і припинити фінансування з державного бюджету "регіонів, які оголосили себе поза законом, де влада зміщена насильницьким шляхом, до відновлення у них конституційного порядку".
4 лютого
2014 року
Президія Верховної Ради Криму ухвалила "в умовах бажання захопити владу груп націонал-фашистського спрямування" ініціювати проведення загальнокримського опитування про статус півострова. Депутати також обговорювали можливість звернення до президента і Держдуми Росії із закликом виступити гарантом непорушності статусу автономії Криму.
19 лютого
2014 року
низкою депутатів Верховної Ради було підтримано ініціативу депутата Миколи Колісниченка (Партія регіонів), який запропонував, у разі якщо в Україні найближчим часом не буде врегульована криза, підняти питання про приєднання Криму до Росії. Спікер кримського парламенту Володимир Константинов перервав виступ Колісниченка, заявивши, що головне завдання, яке стоїть перед депутатами на даний момент, - "допомогти Києву відстояти владу".
НАВЕРХ