ВСТУП


Стан української економіки настільки складний і важкий, що нам для виживання вже необхідно говорити про можливість подвоєння розміру ВВП країни протягом наступних 10 років (звісно, з урахуванням отриманої негативної енергії економічного спаду). І вихід звичайним еволюційним шляхом вже є неможливим. Потрібен економічний прорив.

Світовий досвід таких проривів свідчить про те, що їх можна здійснити тільки шляхом залучення та концентрації значного обсягу інвестицій, які буде спрямовано на пріоритетні напрями розвитку, визначені спільно державою і бізнесом на принципах державно-приватного партнерства. Іншими словами, криза української економіки має бути часом кардинальних змін і реформ, де головний тренд – соціально-економічний розвиток із сучасною моделлю управління.

Що це таке? Це комплекс принципів, ідей і технологій, які бізнес і державні менеджери повинні використовувати з точки зору підвищення ефективності своєї діяльності. Адже для того, щоб вибратися з рецесії та видертися з боргової трясовини, українській економіці необхідно зростати швидше за польську і майже так само, як Китаю, тобто повинні бути відновлювально-наздоганяльні темпи. Для цього потрібна серйозна структурна трансформація економіки України.

      У нас же досі дуже високі облікова ставка НБУ і рівень інфляції, а інвестицій у реальний сектор економіки немає. Таким чином, гроші в Україні не трансформуються в прямі інвестиції через безліч ризиків, невизначеностей і проблем. Інститутів розвитку ми досі не створили. Ба більше, бюджет є затиснутим, капіталовкладення не ростуть, кошти бюджету не інвестують. Уряд і Верховна Рада так і не можуть запустити процеси з організації руху інвестицій до країни. Це сьогодні для них нерозв`язна загадка.

      Хоча водночас у нашого експертного співтовариства та у низки підприємців вже є набір сильних рішень для досягнення потрібних результатів, для поділу процесного і проектного менеджменту, для вдосконалення системи підготовки менеджерів і держслужбовців тощо. Наприклад, зараз є велика група завдань, яка має проектний характер, а проект завжди важко і складно приживається в нашій системі державного управління, тому що він руйнує всі ієрархії та зовнішні впливи.

      Адже якщо потрібно вирішити проектну задачу, то треба об`єднати ресурси різних відомств. І це у нас є найскладнішим. Отже, підготовка інфраструктури під такого роду проектні завдання є однією з ключових цілей наступного кроку структурних реформ. Але чи відбудуться ці реформи в Україні? Гадаю, нам вже нема де подітися. І все ж, що робити, як врятувати економіку країни? Отже, насамперед потрібна комплексна національна програма, що включає технологію економічного прориву.



Українська корпорація розвитку

Як вже було сказано, країні потрібен економічний прорив. Що ж все-таки робити? Перш за все для економічного прориву необхідні три основні умови:

- Сприятливі умови для бізнесу;
- Економічна стратегія;
- Інститути та інструменти розвитку.

Описание картинки 2

Також слід зазначити, що донедавна урядом країни дискутувалося завдання до 2020 року увійти до числа 20 найбільших економік світу за обсягом ВВП (розрахованим за паритетом купівельної спроможності). Воно було не зовсім реалістичним. На сьогодні потрібно говорити про можливість подвоєння ВВП протягом 10 років (з урахуванням набутої негативної енергії економічного спаду). В той же час структура економіки усе відчутніше змінюється від індустріальної-аграрної до аграрно-сировинної.

Тому ще раз важливо підкреслити, що вихід із цього становища звичайним еволюційним шляхом, яким сьогодні йде країна, неможливий. Потрібні сильні рішення та економічний прорив.

Світовий досвід таких економічних стрибків свідчить, що їх можна здійснити лише шляхом залучення і концентрації значного обсягу інвестицій та зусиль і їх спрямування на пріоритетні напрями розвитку, визначені спільно державою з бізнесом і під кураторством держави. Необхідними умовами також є цілеспрямована експансія на зовнішні ринки та політична і економічна підтримка України одним із глобальних світових лідерів. Історія активного виникнення та функціонування таких корпорацій розвитку бере свій початок у 1950-1960 роках. На сьогоднішній день у світі налічується понад 100 корпорацій розвитку, серед яких найбільшими є World Bank (розмір активів – 27,2 млрд доларів США), European Bank (розмір активів – 15,8 млрд доларів США), Export-import bank of Japan (розмір активів – 11,4 млрд доларів США), Asian Development Bank (розмір активів – 9,6 млрд доларів США).

Яскравим прикладом успішного функціонування корпорації розвиту в Німеччині є діяльність німецького банку розвитку «KWF», заснування якого відбулося ще в післявоєнні часи, і який, з часом, перетворився на фінансову групу, що сьогодні здійснює довгострокове фінансування проектів національного масштабу як в самій Німеччині, так і за її межами. В якості іншого прикладу можна привести приклад державно-приватного партнерства – німецький банк розвитку та відновлення «Industriekreditbank AG Deutsche Industriebank». Цей фінансовий інститут здійснює видачу довгострокових кредитів підприємствам та є альтернативним засобом для останніх в залученні коштів іншим чином, ніж через емісію та розміщення акцій. Таким чином, відбувається державна підтримка експортного сектору економіки Німеччини та окремих галузей економіки, які перебувають в кризовому стані. В Російській Федерації створена Державна корпорація «Внєшекономбанк» (фактично є фінансовим холдингом). Пріоритетними об’єктами фінансування цієї корпорації є проекти, реалізація яких спрямована на створення нових засобів виробництва або модернізацію цих засобів з одночасним створенням додаткових робочих місць. До складу цієї корпорації відноситься Державний банк розвитку, венчурна та лізингова компанії, а також інвестиційна компанія.

Діяльність всіх корпорацій розвитку у світі спрямована на фінансування за державної підтримки програм розвитку, програм оновлення та модернізації засобів виробництва, кінцевою метою яких є створення високотехнологічної експортноорієнтованої продукції зі створенням нових робочих місць. У цьому контексті цікавим є досвід функціонування венчурних фондів, створених за участю або при підтримці держави. Зокрема, можна привести досвід Ізраїлю, США та Фінляндії.

а) Програма розвитку «Yozma» Ізраїлю
Найбільш успішною моделлю функціонування переорієнтації економіки на інноваційно-орієнтовану модель є модель Ізраїлю «Yozma». Модель передбачала створення фондів та подальший розвиток 10 приватних фондів за участю держави, кожний з капіталом в 20 млн доларів США та більше. Програма була створена під керівництвом міністерства промисловості та торгівлі Ізраїлю. До фондів пред’являлися вимоги щодо наявності хоча б одного ізраїльського партнера та одного американського або європейського партнера з досвідом та з репутацією в галузі венчурного інвестування.
При цьому, іноземні партнери брали на себе зобов’язання навчати ізраїльських спеціалістів, в той час як управління самим фондом здійснювалося ізраїльською приватною компанією з управління активами. Створений фонд, який проходив конкурс, отримував 8 млн доларів США з фонду «Yozma», що становило 40% вартості проекту. У випадку успішності в реалізації проекту, передбачався викуп приватним інвестором частки держави по початковій вартості інвестиції держави в проект плюс незначний дохід, нарахований на частку держави. Всього, в межах програми «Yozma», були створені 10 венчурних фондів, які практично всі були закритого типу. Загальний обсяг високотехнологічного експорту збільшився з 2,2 млрд. доларів США у 1991 році до 11 млрд. доларів США у 2000 році.

б) Програма державно-приватного партнерства США
Ринок США характеризується високорозвиненою інфраструктурою інвестування та є самим значним за обсягом ринком капіталу у світі. В країні діє розвинута законодавча база, яка має більш як 80-літню історію, використовується широкий спектр інструментів: податкових пільг, кредитів, гарантованих державою позик. Програма компанії з інвестицій у малий бізнес (далі – «ПКІМБ») – унікальна програма державно-приватного партнерства, за допомогою якої та з моменту її створення здійснено інвестування у більш ніж 100 000 малих американських підприємств на загальну суму у розмірі 48 млрд доларів США. Управляюча компанія за програмою ПКІМБ – це створені приватними особами венчурні компанії, які ліцензовані державою з метою надання венчурним компаніям інвестицій в акціонерні капітали або довгострокових позик. Такий механізм запроваджений у США з 1958 року з тим, щоб спростити доступ малого бізнесу до позикового капіталу. Мінімальний розмір капіталу, який необхідний для створення компанії за ПКІМБ, становить 5 млн. доларів США, повинен бути наданий приватними особами, залишковий капітал, необхідний для розвитку проекту, надавався державою у трикратному розмірі через продаж цільових державних цінних паперів. З моменту запуску зазначеної програми, з 1958 року, було розподілено 46 млрд доларових позик та інвестицій в акціонерний капітал у більш як 99 000 малих американських підприємств. Більшість сьогоднішніх відомих холдингів, розпочинали саме з цієї програми. Наприклад, це такі компанії: Intel, Apple Computer, Callaway Golf, JetBlue Airbus. Крім того, дана програма вирішує питання трудової сфери, зокрема, у 2005 році, було створено нових 218 000 робочих місць, які всі були повністю зайняті новими працівниками.

в) Програма розвитку «SITRA» Фінляндії
У Фінляндії також була побудована одна з найбільш ефективних у світі систем інвестування в інноваційні програми розвитку, основою якої став Національний фонд досліджень та розвитку Фінляндії (SITRA). Фонд був заснований у 1967 році державою і в даний момент регулюється парламентом країни. Однією з цілей діяльності фонду є державна підтримка інноваційних компаній у Фінляндії та в інших країнах, у тому числі, через прямі інвестиції або через фонд фондів. Головною складовою успішності цієї програми є оптимальна взаємодія держави, науки та приватного бізнесу на основі спільних правил та розподілу обов’язків. Каталізатором розвитку венчурних інвестицій став фонд «посівних інвестицій» SITRA (венчурний фонд фінансування start-up проектів).Загальний обсяг інвестицій, здійснених за період з 1991 року по 2003 рік, збільшився від 50 млн євро до 420 млн євро.

Виникає ключове питання: де Україні взяти достатній обсяг інвестицій і яким чином спрямувати їх для отримання максимального економічного зростання в умовах, коли існуючі механізми розвитку не працюють:
- банківська система не кредитує реальну економіку через високі ризики;
- фондовий ринок як джерело інвестицій не працює, його практично не існує;
- в державному бюджеті немає коштів на розвиток;
- не існує системи підтримки експорту;
- не працює система підтримки інноваційного сектору економіки;
- не існує і не створюється умов для виникнення високотехнологічних кластерів.

В результаті прямі інвестиції в українську економіку різко впали, структурні проблеми поглиблюються, а проблема зношеності основних фондів продовжує загострюватись.

Описание картинки 2

Що потрібно робити?
Створити Українську корпорацію розвитку.

Українська корпорація розвитку - це система взаємодії державних та приватних інституцій наукового, управлінського, фінансового, інвестиційного, інноваційного, маркетингового напрямків, головна мета якої стати інструментом реалізації стратегії розвитку економіки України.

Елементами цієї системи в Україні мають стати:
• Центр аналізу та управління проектами;
• Банк реконструкції і розвитку;
• Експортно-кредитне агентство;
• Керуюча холдингова компанія;
• Страхова компанія;
• Лізингова компанія;
• Інвестиційно-фінансова компанія;
• Іпотечна установа;
• Підприємство з координації територій з спеціальними режимами господарювання;
• Недержавний Пенсійний фонд;
• Компанія з управління активами та адміністратор пенсійних фондів.
Описание картинки 2

Виходячи з вищенаведеного досвіду передових країн, безумовно, спільним між усіма світовими інститутами фінансування проектів розвитку є те, що:
- Акціонером виступає як держава, так і приватні інвестори, а джерелом фінансування проектів є державні кошти або кошти, залучені під гарантії держави, а також приватний капітал;
- Організаційно-правовою формою створення і функціонування є фінансова корпорація або холдинг з обов'язковими передачею і наділенням головними повноваженнями банку розвитку або компанії з управління активами;
- Фінансування проектів носить венчурний характер і здійснюється в основному за наступними схемами:
1) за допомогою фонду фондів - за цією схемою перший венчурний фонд формується державою, а другий фонд формується державою в особі першого венчурного фонду спільно з приватним інвестором;
2) за допомогою прямого венчурного інвестування в компанію, засновану спільно з приватним інвестором;
3) за допомогою видачі державних венчурним фондом довгострокової позики приватному інвестору.

Що ж конкретно ми пропонуємо в питанні моделі і структури інвестування програм розвитку в Україні? Беручи до уваги практичний досвід функціонування аналогічних програм в світі, за основу подібної програми в Україні бажано взяти одну з двох моделей: ізраїльську «Yozma» або американську Програму компанії для інвестицій в малий бізнес. У разі реалізації інвестиційного фінансування проектів розвитку на базі новоствореної Української корпорації розвитку структура останньої матиме такий вигляд:

Описание картинки 2

Метою створення Української корпорації розвитку в формі публічного акціонерного товариства є досягнення наступних завдань:
- Надання конкурентоспособності реальному сектору економіки України, модернізація і диверсифікація економіки, стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності шляхом здійснення інвестиційної, зовнішньоекономічної, консультаційної та іншої діяльності, спрямованої на реалізацію інфраструктурних, інноваційних проектів в Україні, в тому числі технопарків, бізнес-інкубаторів, особливих економічних зон інноваційного розвитку реального сектора економіки України;
- Фінансування проектів, направлених на істотне оновлення і модернізацію в реальному секторі економіки України, починаючи від фінансування організації нового виробництва і закінчуючи фінансуванням самого виробництва з обов'язковим створенням робочих місць.

Головними завданнями Української корпорації розвитку повинні стати наступні:
• Здійснення політики та діяльності у сфері економіки щодо координації точок зростання в реальному секторі економіки.
• Стратегічне планування та управління проектами.
• Надання довгострокових кредитів з метою створення нових підприємств в пріоритетних галузях економіки, модернізації і реконструкції як у державному так і в приватному секторах на умовах, що враховують цикли виробництва та його рентабельність, а також під зобов’язання щодо показників продуктивності праці, рівня менеджменту та маркетингу на підприємствах.
• Сприяння українським експортерам у їх експансії на зовнішніх ринках через страхування ризиків, які неможливо страхувати ринковими засобами і інституціями, надання державних гарантій за контрактами та фінансування.
• Сприяння інвестиціям за рахунок постійного проведення діяльності з підтримки інтересу інвесторів до України, проведення виставок, роуд-шоу, навчання та інших заходів.
• Капіталізація інноваційних компаній за рахунок входження в капітал підприємств, що мають інноваційні перспективи на умовах державно-приватного партнерства, з метою їх підтримки з наступним продажем державного пакета приватному інвестору після зростання вартості активів.
• Придбання високотехнологічної та інноваційної продукції у підприємств, в тому числі за кордоном, з наступною її передачею споживачам у лізинг, що дасть можливість покращити маркетинг такої продукції, вирішить проблему імпортозаміщення та різкого збільшення експорту.
• Надання іпотечних кредитів з метою стимулювання розвитку іпотечного ринку і, як наслідок, вирішення житлової проблеми та підвищення інвестиційної активності.
• Ефективне управління державними активами які не підлягають приватизації, але працюють в умовах відкритої конкуренції.
• Концентрація вільних ресурсів працівників державного і недержавного секторів економіки, а також підприємств з метою їх подальшого інвестування на цілі розвитку економіки, стимулювання пенсійної реформи.

Які можуть виникнути ризики при створенні Української корпорації розвитку:
1. Спроба реалізувати Стратегію розвитку в рамках старої моделі економіки з її дисбалансом, боргами, корупцією, короткостроковим мисленням і відсутністю стратегічного планування і важкою бюрократичною процедурою.
2. Відсутність прямої і особистої підтримки з боку Президента України, Прем’єр міністра і Голови Національного банку України.
3. Відмова Національного банку і Міністерства фінансів у аналізі способу виділення коштів на здійснення пропонованих дій і створення відповідних інституцій.
4. Неефективна кадрова політика, що призводить до керівництва людей з різними цілями і розумінням власної зацікавленості.
Описание картинки 2

Функціонування Української корпорації розвитку призведе до вирішення таких завдань:
- Реальне створення доданої вартості - завдяки фінансуванню програм розвитку або модернізації реального сектора економіки буде відбуватися оновлення засобів виробництва, в результаті чого при менших витратах на виробництво буде збільшуватися обсяг виробництва і дохід виробників;
- Створення умов для виникнення внутрішнього українського приватного інвестора економіки: завдяки створенню доданої вартості вільні кошти виробників продукції залучатимуться банком реконструкції та розвитку на умовах банківських вкладів або державних позик з наступним їх вкладенням в реалізацію (фінансування) нових проектів розвитку;
- Диверсифікація структури запозичень в реальний сектор економіки України з акцентом на внутрішній український фінансовий ринок на відміну від зовнішнього фінансового ринку; на даний момент Україна є привабливою країною для зовнішніх інвестицій спекулятивного і короткострокового характеру, а не для довгострокових інвестицій в реальний сектор економіки, про що свідчить статистика;
- Акумуляція за накопичувальними довгостроковими програмами пенсійного забезпечення засобів працюючого населення і подальше їх направлення на фінансування інноваційних проектів (з досвіду Польщі, загальна сума коштів, розміщених за програмами накопичувального довгострокового пенсійного забезпечення, становить 60 млрд євро, що є істотним внутрішнім інвестиційних ресурсом країни для фінансування проектів інноваційного розвитку); в Україні, згідно з оцінками експертів, сума коштів населення, які знаходяться поза сферою банківського обслуговування, становить близько 80 млрд в іноземній валюті і 283 млрд гривень, які також можуть виступити джерелом фінансування національних проектів розвитку.

Тому основним джерелом фондування Української корпорації розвитку повинні будуть стати кошти населення і бізнесу, які знаходяться поза межами банківської системи, і державні кошти, отримані з державного бюджету або шляхом розміщення державних облігацій внутрішньої державної позики.

При цьому умови надання кредитів або іншої державної фінансової підтримки проектів будуть відрізнятися довгостроковістю, значно меншим розміром процентної ставки фінансового або кредитного ресурсу, наданого для фінансування проектів розвитку. Але все це має відбуватися у рамках чіткої стратегії, розписаної поелементно и поетапно. Під керівництвом одних і тих же людей буде довірено здійснення цього «прориву» і формування команд, які будуть працювати, як мінімум, до завершення першого етапу.

Нарешті, чому ця стратегія потрібна і чому вона спрацює?
1. Подібні стратегії і конструкції спрацювали в інших розвинених країнах.
2. В України немає іншого виходу. Продовження еволюційної моделі в умовах деградації і деіндустріалізації і вичерпання екстенсивних джерел розвитку призведе до економічного занепаду і поступової втрати можливості самостійно змінити структуру економіки та вийти з пастки бідності і низької технологічності.
3. Світ чекає від України, коли вона запропонує спільно допрацювати «план Маршала», тобто план нової індустріалізації, третьої індустріальної революції. Інвестори і донори будуть вкладати додаткові кошти в Україну, якщо стратегія розвитку буде гранично ясною, конкретною і визначеною, і якщо буде центр прийняття та виконання рішень, який буде доступний, інституціолізований і прогнозований. Таким центром має стати Українська корпорація розвитку.
4. Стратегія розвитку і Українська корпорація розвитку не ставлять за мету побудову елементів державного капіталізму. Державна участь потрібна для того щоб завести двигун нової економіки. По мірі того, як динаміка розвитку наростатиме, більшість інституцій створених за їх допомогою підприємств (та їх часток) будуть передаватись (продаватись) у приватні руки з метою їх розвитку в ринкових умовах конкуренції.
5. Ця стратегія могла б стати Національною ідеєю і увібрати енергію перетворень, переорієнтувавши її із соціальних протестів на економічну розбудову.

Оздоровлення банків

Неможливо підтримувати у нинішньому стані банківську систему України, якщо ми хочемо далі розвиватися як конкурентоздатна країна. Цей факт сигналізує також і про те, що вітчизняний ринок проблемних активів потрібно негайно розбудовувати, вносячи кардинальні зміни в сферу діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, комерційних банків, компаній з управління активами, факторингових і колекторських компаній тощо.

При цьому основними опорними документами для нас повинні бути є: Указ Президента України «Про Стратегію стійкого розвитку «Україна-2020», Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку)», Положення ФГВФО «Про виведення неплатоспроможних банків з ринку», «Про порядок залучення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб радників, аудиторів, юристів та інших осіб до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку», а за орієнтир на світових фінансових ринках взяти практику американських фінансових консультантів-підрядників Федеральної Корпорації зі Страхування Депозитів США (FDIC).

Слід також зауважити, що ми зараз є учасниками продовження тієї самої кризи, яка розгорілася в США в 2007 році. В 2010 вона перекинулася в Європу, а небезпечне падіння китайських ринків з початку січня поточного 2016 року - це лише початок третьої хвилі великої кризи світової економіки. Удар, який зараз варто чекати від Китаю по ринках, що розвиваються, буде істотним. Він вплине на усі економіки, включаючи, звичайно, Україну. І що в цій ситуації чекає на Україну?

Описание картинки 2

Відразу слід підкреслити, що чим сильніша криза, тим сильніший у рамках цієї валютної системи долар США. Або чим сильніший долар, тим сильніша криза. Тому основний удар наш фінансовий ринок і, безумовно, банківська система і населення отримають в цьому 2016 році. У багатьох підприємств України і далі швидко будуть скорочуватися об’єми обігових коштів і інвестиційні ресурси. У переважній більшості малі і середні банки призупинять свою діяльність.

Відповідно в 2016 році значно додасться кількість активів неплатоспроможних банків. Це і є наша велика фінансово-економічна криза. По суті, стара модель економічного розвитку України закінчилася.

Шістнадцятий рік буде ще складнішим, ніж попередній, а значить і для клієнтів банків він буде таким. Враховуючи той факт, що у наших банків є велика кількість валютних активів, перехід за певну "червону межу" (ми добре знаємо - для різних банків вона різна) означатиме ще більшу нестачу капіталу.

Отже, будуть зростати об'єми проблемних активів і кількість неплатоспроможних банків. Але не буде зростання кредитних портфелів населенню і підприємствам, і будуть набагато гірші фінансові результати у банківській системі, оскільки відомий нам навіс високих кредитних ставок ще не скоро "піде" з ринку. До того ж банки, які до цього часу не встигли кардинально змінити свої моделі роботи, не зможуть більше заробляти, ніж в попередні періоди.

Описание картинки 2

У зв’язку із масштабним потоком банків, які відправляються на ліквідацію, і відповідно, з огляду на кратне збільшення обсягів реалізованого майна, під контролем Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) вже знаходяться активи майже 80 неплатоспроможних банків на величезну суму, балансова вартість яких перевищує 380 млрд гривень. У 2015 році Фонд виручив від їх продажу трохи більше 1 млрд грн., а в 2016 році планує - 11-12 млрд гривень. Якщо ще врахувати активи, що знаходяться в заставі в НБУ, то до цієї суми слід приплюсувати ще 15-20 млрд гривень.

При цьому в 2015 році Фондом було отримано 41,5 млрд грн. кредитів від Міністерства фінансів у вигляді ОВДП (вкладникам неплатоспроможних банків в 2015 г. було виплачено коштів на суму більше 45 млрд грн.), а на 2016 рік також передбачено кредитування ФГВФО в об'ємі 16 млрд гривень.

В той же час досвід показує, що загострення кризи поганих боргів настає після початку зростання економіки, після закінчення періоду спаду. А сьогодні, за різними оцінками експертів, стресові активи банків в середньому оцінюються до рекордних 40%.

Президент України Петро Порошенко ще в минулому році підписав Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку". Закон вже почав діяти, однак, деякі норми набувають чинності поетапно. Прийняття цього надзвичайно важливого Закону також відповідає узятим на себе Україною зобов’язанням перед Міжнародним валютним фондом та Світовим банком, зокрема, щодо залучення до реалізації майна неплатоспроможних банків більше зацікавлених покупців. Що, у свою чергу, підсилить конкуренцію при продажу, а значить – збільшить суму виручки, яка буде спрямована на задоволення вимог кредиторів даних фінансових установ.

Нарешті, настав момент, коли кредитним організаціям і Фонду гарантування вкладів необхідно зайнятися оптимізацією витрат, а інфраструктура факторингових і колекторних компаній, а також закритих не диверсифікованих корпоративних або пайових інвестиційних фондів зараз є такою, що надзвичайно зажадалася, оскільки, перш за все, КІФи (ПІФи) можна вважати найбільш зручним механізмом для викупу, реструктуризації, збору, локалізації і подальшого рефінансування поганих боргів. І саме ці суб'єкти ринку допоможуть витончено і ефективно удосконалити систему продаж активів банків, що ліквідуються.

Необхідно також відзначити, що за дослідженнями експертів в 2016 році число прибуткових банків ще більше знизиться у порівнянні з минулим роком, оскільки їм доведеться відраховувати все більше і більше коштів в резерви під проблемні кредити. Відповідно і ситуація з платоспроможністю клієнтів банків в поточному 2016 році залишиться досить напруженою. Серйозним чинником впливу на негативні баланси банків залишиться портфель кримських позик і кредитів, а також виданих тим підприємствам, які сьогодні перебувають на окупованих територіях Донбасу.

Описание картинки 2

Відомо, що у певні періоди ряд комерційних банків і Фонд гарантування вкладів готові були продавати проблемні кредити навіть за 3-5% від їх номінальної вартості. Це у свою чергу переконливо свідчить про те, що ціни на активи різної якості знаходяться на самому мінімумі. Тому, якщо інвесторам удасться повернути хоч би 10% прострочених боргів, їх прибуток істотно перевищить капіталовкладення. Але, не дивлячись на очікувану прибутковість такого бізнесу по викупу проблемних боргів, він і досить витратний вид діяльності, оскільки необхідні засоби безпосередньо для викупу частини кредитного портфеля банку (мінімальний розмір інвестицій — від 10 млн гривень).

Слід зазначити, що найчастіше купувалися автокредити, споживчі заставні і беззаставні позики, карткові кредити, а також іпотека. Але останнім часом інвестори все більше стали цікавитися не лише проблемними боргами, ще і проблемними компаніями і підприємствами. На ринку вже почали працювати спеціалізовані інвестиційні фонди, готові подати фінансову підтримку компаніям взамін на долю в бізнесі. Найпоширенішими схемами вкладень в проблемні компанії є викуп прав вимоги на заставне майно банків і конвертація зобов'язань в акціонерний капітал. Одна з умов інвестування в проблемні компанії — здобуття контролю над підприємством і введення своїх представників в його керівництво. Головний критерій, яким КІФи (ПІФи) керуються при виборі компанії для інвестицій, — потенціал її зростання і здатність постійно генерувати грошові потоки.

Переважно інвестори цікавляться компаніями споживчого сектора (харчові, фармацевтичні компанії, підприємства переробної промисловості), оскільки попит на їх продукцію і послуги навіть під час кризи залишився на досить високому рівні і, звичайно, стабільно високий інтерес до IT-компаній, підприємств, що ведуть зовнішньоекономічну діяльність.

До проблемних боргів українських комерційних банків давно придивляється структура Всесвітнього банку — Міжнародна фінансова корпорація (IFC), яка планує фінансувати створення в Україні спеціальних структур по викупу проблемних банківських активів, а також увійти до складу акціонерного капіталу фінансових установ, що успішно працюють на українському ринку проблемних активів. Зараз багато українських інвесторів цікавляться даними активами, що сильно впали в ціні. І є істотні ознаки появи зарубіжних інвесторів.

З огляду на все вищевикладене, слід зазначити, що до цього часу система продажу активів неплатоспроможних банків залишається неефективною. В експертному середовищі склалося таке враження, що мабуть, ФГВФО не дуже зацікавлений у долі портфелів проблемної заборгованості банків, чиє майно перейшло в його розпорядження. Акцент роблять на найліквідніші продукти – борги окремих юридичних осіб та великі заставні – фізичних осіб. Із ними процес більш-менш налагоджено, але велика частка активів корпоративного сектору, споживчі беззаставні борги досі лежать у Фонді «на далекій полиці» й далі знецінюються.

Описание картинки 2

Учасники ринку справедливо відзначають, що ще минулого року представники ФГВФО запевняли, що процедура продажів споживчих кредитів перебуває в розробці, але ринок її поки що не побачив. Так і виходить, що напрямком, у який банки в процесі своєї діяльності вкладали величезну кількість коштів, тепер мало хто хоче займатися. ФГВФО і не намагається знайти для них покупців. Адже якщо такі борги і з'являються на торгах, то вірогідно - вроздріб, що невигідно для великих інвесторів із погляду диверсифікації ризиків.

До того ж лоти виставляють із недостатньою кількістю вихідних даних: не оголошують суми боргу, регіон видання, період прострочення, подробиць про заставу, поточний юридичний статус тощо. Щоб дістати цю інформацію, потенційному учасникові торгів потрібно заплатити реєстраційний внесок і 10% від стартової ціни кредиту; а якщо інвестор усе-таки вибере і викупить лот, то ще й доплатить електронному майданчику за організацію аукціону. За таких умов, якщо йдеться про торги за споживчий кредит, витрати на його придбання убивають будь-яку економічну вигоду.

Таким чином, роздрібні продажі для споживчих кредитів не просуваються. Можливо, розрахунок зроблено на те, що самі боржники почнуть викуповувати свої кредити, – їм це вигідно, оскільки вартість боргу на аукціоні значно нижча за фактичну. Але навіть якщо так, то такі випадки будуть поодинокими. Купівельна спроможність людей, які понад рік не платять за кредитом, навряд чи сильно підвищилася.

До того ж, судячи з результатів, реалізація боргів юридичних осіб теж іде доволі погано. Тут також є момент недостатності вихідних даних про лот, за отримання яких потрібно платити наперед 10% від номінальної вартості. А це можуть бути мільйони. Не кожен інвестор ризикне віддати такі гроші за «кота в мішку», хоч Фонд навіть і обіцяє повернути їх у разі відмови від участі чи програшу в торгах. І не зрозуміло, для чого аукціони ведуть відразу на 12 електронних майданчиках, паралельно встежити за ними дуже важко. Значно зручніше було б створити єдиний для всіх простір продажів.

Багато таких та інших недоліків, не доопрацювань та упущень можливо уникнути, а головно удосконалити систему продажу активів неплатоспроможних банків у відповідності до нових вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку". Що для цього потрібно зробити?

Перш за все важливо активізувати розбудову мережі проектів удосконалення системи продажу ФГВФО з паралельним впровадженням діяльності інституту фінансових консультантів відповідно до Положень «Про виведення неплатоспроможних банків з ринку», «Про порядок залучення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб радників, аудиторів, юристів та інших осіб до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку» та у відповідності до високих стандартів практики роботи FDIC (Federal Deposit Insurance Corporation – Федеральної Корпорації зі Страхування Депозитів США).

Разом з цим надзвичайно доцільним буде запровадження Пілотного проекту щодо методологічного та організаційного врегулювання питань продажу активів неплатоспроможних банків в результаті здійснення факторингових операцій, укладення договорів відступлення прав вимоги.

Звичайно, рекомендації та пропозиції учасників ринку потрібно серйозно обговорювати і опрацьовувати. Але в цих кризових, дуже важких в усіх відносинах умовах ринку проблемних активів не потрібні жорсткі і категоричні заяви і рішення наших держрегуляторів. Не потрібні навіть натяки на командування ринком, тим більше чогось нав'язувати учасникам ринку.

Акредитовані в ФГВФО компанії - не лише особливі інститути, але і особлива технологія роботи на ринку проблемних активів. Дійсно, в нинішніх кризових умовах система продажу активів неплатоспроможних банків вимагає комплексного підходу. Це ні якесь одиничне питання або воля окремих осіб. Це повинна бути цілісна економічна політика держави, спрямована на удосконалення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі консолідація продажу активів в структурі ФГВФО, а також посилення захисту прав вкладників шляхом прискорення проведення виплат відшкодування коштів таким вкладникам. Впровадження для інвесторів передбачуваного, прозорого і стабільного державного регулювання на ринку проблемних активів.

Але, чи можна прискорити цей процес удосконалення системи продажу ФГВФО, виграти у кризи рік або навіть два? Підготовка відповідей на ці та інші ключові питання стали предметом досліджень учасників і експертів Торгово-Промислової палати України, Аудиторської палати України, Незалежної асоціації банків України, Асоціації українських банків, Агентства по рефінансуванню житлових кредитів, Української асоціації інвестиційного бізнесу, Асоціації факторингових компаній України «УкрФактор», Асоціації учасників консалтингових фірм України, Асоціації учасників колекторського бізнесу України та інших провідних аналітиків і спеціалістів. Саме за їх безпосередньої участі і були підготовлені нижченаведені конструктивні рекомендації та пропозиції.

Як відомо, будь-яке удосконалення - це підвищення ефективності, а будь-яке підвищення ефективності - це економія на термінах і витратах організації торгів. Тобто кожен новий продукт на ринку проблемних активів повинен робитися якісніше. Наприклад, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зацікавлений в тому, щоб усі кредити неплатоспроможних банків добре продавалися. І мабуть, із споживчими кредитами йому визначитися складніше всього. ФГВФО сподівається "збути" їх дорожче, і перед тим, як масово виставляти на торги, намагається розсортувати такі позики за вартістю.

Але процедура їх реалізації досі перебуває на стадії вдосконалення. Точніше, її доки немає. Такі борги пропонуються інвесторам в тому ж вигляді, що і інші, більш ліквідні. Відповідальні особи Фонду самі зізнаються, що попит на них практично відсутній. Висновок - система продажу працює неефективно, і відкладати її вдосконалення в довгий ящик не можна. Треба налагодити продажу споживчих кредитів, бо ще трохи - і ніхто за них взагалі не візьметься, нічого буде продавати.

Описание картинки 2

Рекомендація № 1: продавати портфелями, кластерами активи банків, що ліквідуються, і – якнайскоріше.

В нинішніх кризових умовах впровадження діяльності фінансових консультантів підвищить інституційну спроможність ФГВФО, дасть змогу удосконалити систему продаж, а також прискорити початок виплат вкладникам, чим зменшить соціальну напругу та підвищить довіру вкладників до банківської системи. Все це також дозволить залучати до реалізації майна неплатоспроможних банків більше зацікавлених покупців. Що, у свою чергу, підсилить конкуренцію при продажу, а значить – збільшить суму виручки, яка буде спрямована на задоволення вимог кредиторів даних фінансових установ. Це в свою чергу внесе практичні аспекти у діяльність вітчизняних фінансових консультантів щодо розбудови відповідного діючого законодавства України, а саме проекту Закону України «Про фінансову реструктуризацію».

Рекомендація № 2: залучати фінансових консультантів ФГВФО до удосконалення системи продажу активів. Дирекції Фонду регулярно проводити конкурсний відбір за напрямком "Фінансові консультанти", зокрема, "Робота з активами", "Ведення бухгалтерського обліку та супровід ведення реєстру вимог кредиторів».

Сьогодні учасники ринку виділили три головні драйвери щодо удосконалення систему продажу ФГВФО: по-перше, продавати активи портфелями і кластерами; по-друге, залучити фінансових консультантів; по-третє, упровадити в рамках Меморандуму про взаєморозуміння між НБУ, Мінфіном України, НКЦПФР та Європейським банком реконструкції та розвитку механізм запуску в Україні обігу забезпечених облігацій та сек’юритизації.

  • Описание картинки 1
  • Описание картинки 2
  • Описание картинки 2
  • Описание картинки 2
  • Описание картинки 2
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5

Зокрема, характерними ознаками сек’юритизації є:
- здійснення випуску забезпечених облігацій спеціалізованим емітентом (відмінним від оригінатора) з обмеженими і виключними видами діяльності;
- надходження від первинного розміщення спрямовуються оригінатору в розрахунок за активи (грошові вимоги), що були ним раніше відступлені спеціалізованому емітенту для формування забезпечувального пулу;
- виплати за облігаціями здійснюються за рахунок грошових надходжень від активів (грошових вимог), включених в забезпечувальне покриття.

В свою чергу законодавчими умовами сек’юритизації є:

- забезпечення цілісності забезпечувального пулу та його повне убезпечення від будь-яких вимог третіх осіб, конфіскації або арешту;
- обмеження правоспроможності спеціалізованого емітента з одночасним його захистом від банкрутства та ліквідації (реорганізації) до моменту повного розрахунку з власниками облігацій; - неоподаткування спеціалізованого емітента (який слугує засобом відокремлення активів) податком на прибуток та на додану вартість; - функції кредитора (обслуговування) та організації випусків та розрахунків з власниками цінних паперів виконують треті особи, не пов'язані між собою (Управитель, Розпорядник ескроу-агент, Аудитор).

Відповідно вже підготовлені законопроекти №2784 «Про облігації, забезпечені відокремленими активами» та №2785 «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо оподаткування операцій з облігаціями, забезпеченими відокремленими активами)».

Проекти законів розроблено за зразком вже діючого Закону України «Про іпотечні облігації», яким регулюється сек'юритизація іпотечних активів. Технологію сек'юритизації іпотеки поширено на інші фінансові активи та грошові вимоги. Діючу нормативну базу НКЦПФР можна доопрацювати в частині вимог проспектів емісії, організаторів випусків та забезпечувального (сек'юритизаційного) пулу.

Рекомендація № 3: ініціювати прийняття к Верховній Раді проектів Законів України №2784 «Про облігації, забезпечені відокремленими активами» та №2785 «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо оподаткування операцій з облігаціями, забезпеченими відокремленими активами)».

Використовуючи закордонний досвід, для створення та управляння однією чи кількома мережами продажу фінансових інструментів або послуг на ринку проблемних активів також є доцільним впроваджувати альтернативний вихід із заборгованості - конвертацію боргів в корпоративні права. Для цього перш за все корпоративні права, що підлягають конвертації, доцільно виводити за межі банку.

Рекомендація № 4: конвертація боргів в корпоративні права.

У нас в 2016 році значно додадуться об'єми активів неплатоспроможних банків. 2016 рік буде складнішим і відповідальнішим, треба ще більше усім самоорганізуватися.

Рекомендація № 5: для удосконалення усіх процесів системи продажу ФГВФО активів банків, що знаходяться на ліквідації, пропонується визначити банк (краще кілька «пілотних» банків), активи яких будуть реалізовуватися у рамках пропонованого Пілотного проекту за участі фінансових консультантів.

Описание картинки 2

А також важливо зауважити на наступні дві пропозиції.

ПРОПОЗИЦІЯ №1: запровадити Пілотний проект щодо методологічного та організаційного врегулювання питань продажу активів неплатоспроможних банків в результаті здійснення факторингових операцій, укладення договорів відступлення прав вимоги.

За результатами Пілотного проекту протягом 2-х календарних місяців робочою групою будуть підготовлені:
- методичні рекомендації щодо роботи з фінансовими консультантами;
- відповідний проект внутрішнього нормативно-правого акту Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Проект внутрішнього нормативно-правого акту буде містити:
- результати напрацювань застосування впровадження світової практики роботи згідно з нормами чинного законодавства України.

Також будуть підготовлені пропозиції щодо Порядку придбання права вимоги за кредитними договорами, рекомендації про необхідність створення нового інституту спільного інвестування або залучення вже існуючих фондів до Пілотного проекту, також щодо вибору корпоративного або пайового фонду, строку діяльності таких ІСІ й обмеження кола учасників, кошти яких залучаються. Будуть розроблені рекомендації щодо складу та структури активів венчурного ІСІ, зокрема:
- до складу активів венчурного інституту спільного інвестування додати цінні папери, які допущені до торгів на фондовій біржі та які отримали рейтингову оцінку відповідно до діючого законодавства, а також похідні (деривативи) - інструменти строкового ринку: ф’ючерси та опціони;
- застосування зазначених інструментів дозволить здійснювати диверсифікацію портфелю фонду та хеджування ризиків. Це також дозволить підготувати механізм продажу активів неплатоспроможних банків з використанням ринкових інструментів (торги на фондовій біржі та, можливо, з використанням похідних цінних паперів, де базовим активом може бути пули проблемних кредитів).

ПРОПОЗИЦІЯ №2: впровадити стандарти роботи фінансових консультантів ФГВФО у відповідності до розвинених ринків Євросоюзу та США - безпосереднє впровадження практики роботи американських фінансових консультантів-підрядників Федеральної Корпорації зі Страхування Депозитів США.

Тільки виключно за рахунок ефективної та професійної діяльності фінансових консультантів ФГВФО реально підвищити обсяг надходжень від продажу активів неплатоспроможних банків до кінця 2016 року у 3-4 рази у порівнянні до попереднім роком.

Мабуть, єдиним виходом з нашої великої банківської кризи може стати удосконалення в 2016 році системи продажу ФГВФО, зокрема, запровадження Пілотного проекту і запуск в роботу інститутів спільного інвестування з одночасним впровадженням діяльності фінансових консультантів. Доречно зауважити, що цю складну і відповідальну роботу можна виконати лише разом з держрегуляторами, ФГВФО і учасниками ринку. Конструктивні ідеї є, також є надія, що вдасться їх реалізувати масштабно і ефективно.

ІННОВАЦІЙНА УКРАЇНА

Новаторських ідей в Україні поки мало, і всі шукають - де заробити? Так, в сучасному світі, який динамічно змінюється, для стійкого розвитку бізнесу необхідно безперервно впроваджувати інновації, освоювати нові методи і технології роботи. І важливо зазначити: знайти чудову ідею для організації або розвитку бізнесу не легше, ніж цей бізнес побудувати. Тому дуже важливо в даний час використовувати в цілях розвитку бізнесу інтелектуальні напрацювання, раціоналізаторські пропозиції і «ноу-хау».

Сьогодні необхідно ініціювати розробку пакету законопроектів «Інноваційна Україна», в якому, зокрема, запропонувати чітко і досить повно відобразити:
- Правове визначення інноваційної діяльності;
- Преференції і пільги для інноваційної діяльності, перш за все, в сфері оподаткування.

Нашій економіці потрібні нові технології. Необхідний рух і підйом молодих сил. Тому в даний час розвиток венчурних інвестицій в інноваційній сфері в Україні має стати одним з пріоритетних напрямів соціально-економічної державної політики.

Описание картинки 2

Кілька останніх років надзвичайно мінливий вітчизняний ринок і система регулювання, яка постійно у нас ускладнюється, викликали подальшу еволюцію індустрії прямого і венчурного інвестування, а також привели до структурних змін інноваційних компаній, заснованих за допомогою прямого і венчурного капіталу. І, звичайно, в рамках вирішення надзавдання збереження і примноження науково-технічного потенціалу України перед державою особливо гостро сьогодні в умовах кризи стоїть питання забезпечення привабливості для венчурного інвестора саме науково і технічно значущих проектів. Але що для цього треба робити? Безумовно, давно пора відмовитися від думки, що про все подбає держава і все вирішить держава. Криза в черговий раз показала: не буде цього! Самим треба братися за реалізацію інноваційних проектів.

Описание картинки 2

Тому пропоную виконувати це надзавдання наступними заходами:
- Створенням Національного венчурного фонду України, покликаного керувати розміщенням наданих державою і приватними інвесторами коштів, в тому числі в спеціалізованих регіональних структурах Фонду;
- Виконанням державної програми розвитку венчурного фінансування;
- Реалізацією Концепції створення технопарків в Україні як комерційно вигідного симбіозу капіталу і наукового потенціалу;
- Участю держави в страхуванні венчурних ризиків в стратегічно важливих наукових і технологічних напрямках;
- Доопрацюванням і практичною реалізацією основних напрямків розвитку позабюджетного фінансування високоризикових проектів в науково-технічній сфері, що полягають в підготовці правового поля для функціонування Національного венчурного фонду України, забезпечення державних заходів його підтримки і допомоги в підготовці в масштабах країни менеджерів для вирішення завдань управління інвестиціями в науково і технічно-орієнтованих проектах.

Описание картинки 2

Основними проблемами діяльності Національного венчурного фонду України можуть бути наступні:
- Проблема довгих грошей - дорожнеча позикових коштів і труднощі реалізації тривалих (понад сім років) інвестиційних проектів;
- Обмеженість у виборі джерел фінансування НВФУ, серед яких поки неможлива пряма присутність традиційних для зарубіжної економіки інвесторів, наприклад, недержавних пенсійних фондів та страхових компаній;
- Нездатність, а часто і свідоме небажання керівництва вітчизняних компаній проводити аудит, впроваджувати сучасну методологію корпоративного управління і звітності;
- Непрозорість структури власності, бухгалтерського обліку та звітності вітчизняних компаній;
- Поточні обмеження фондового ринку (ліквідність, високі накладні витрати при здійсненні діяльності на ринку цінних паперів).

Нещодавно один провідний експерт висловив дуже важливе зауваження про те, що якщо у нас в країні природний попит, наприклад, на продукцію металургійних підприємств в 100 разів перевищує природний попит на знання, то макроекономічної стабілізації ми ще не скоро досягнемо. На моє запитання, а «як поміняти таке співвідношення розподілу грошей в металопродукцію і в знання?», він відповів:
- Треба все важелі, а їх два основних (структура держбюджету і структура податків), максимально задіяти, щоб повернути країну на інноваційний шлях розвитку.

І справді, якщо проаналізувати всі попередні державні бюджети України, то структурно вони практично нічим не відрізняються один від іншого. Наприклад, в статистиці є такий термін «статистично значущі відмінності». Так ось, таких відмінностей, зокрема, в держбюджетах десяти останніх років, які завели нашу країну в нинішню економічну безвихідь, просто немає. Те ж саме і з податками: немає нічого прогресивного і корисного для зміни податкової структури щодо стимулювання розвитку інноваційних виробництв в Україні.

Описание картинки 2

Експерти стверджують, що для будь-якої держави існує такий параметр, як коефіцієнт впровадження інновацій. Це певний відсоток від прибутку компанії або підприємства, який виділяється на модернізацію і впровадження нових більш сучасних технологій. Якщо такі відрахування нижче 15%, то можна говорити про деградацію, тобто руйнуванні виробничого потенціалу. Навіть коли верстати та виробничі лінії прослужать ще десятки років, але якщо не буде вкладень в інновації не менше 15% - підприємство все одно буде приречене на загибель. Нарешті, таку застарілу продукцію запросто витіснять з ринку конкуренти.

Однак, треба визнати, на жаль, для України середній показник впровадження інновацій не перевищує 5%. Це вже призвело до загибелі багатьох підприємств, і більшість вітчизняних заводів з цієї причини знаходяться на межі загибелі. Чи не з цих причин, як ми зараз дізналися, у важкому стані перебувають і наші підприємства військово-промислового комплексу, які давно вже вимагають комплексної модернізації.

Більш того, до цих пір в ВПК не створені необхідні умови для залучення висококласних менеджерів і фахівців, які б змогли провести модернізацію цих виробництв і налагодити сучасну, самодостатню виробничу систему, здатну випускати кінцеву високотехнологічну продукцію. На наших заводах ми повинні виробляти військову техніку, задіюючи всі цикли - від розробки проекту до серійного випуску та післяпродажного обслуговування.

І що ж робити? Перш за все, вже зараз готувати значущі і корисні для модернізації виробництв структурні зміни в державний бюджет України на 2017 рік. Виходячи з того, що модернізація - це в першу чергу наука і інноваційні галузі національної економіки. І, нарешті, почати переходити до економіки знань. У цьому процесі впроваджуючи не тільки самі знання, а й перетворюючи їх в сучасні технології, інноваційні виробництва і кінцеву конкурентну продукцію.

А хто зможе у нас «намацати» тенденції або «точки» майбутнього розвитку? Наприклад, ми сьогодні так формулюємо основні завдання Фонду:
1. Неконтрольна участь в статутному капіталі інноваційних фондів та інвестиційних фондів, які здійснюють фінансування створення і впровадження інновацій.
2. Фінансування створення і впровадження інновацій шляхом пайової неконтрольної участі в статутному капіталі інвестованих інноваційних підприємств і (або) фінансового лізингу.
3. Розвиток інноваційної інфраструктури.
4. Просування вітчизняних інновацій на зарубіжні ринки.
5. Розвиток міжнародного співробітництва в галузі перенесення, запозичення і розвитку інноваційних технологій, їх комерціалізації та впровадження.

Фонд має право визначати доцільність інвестування інноваційних проектів за результатами науково-технічної, економічної експертиз і патентних досліджень; залучати на договірній основі експертів і консультантів; здійснювати відбір інноваційних проектів та їх інвестування з урахуванням лімітних обмежень, встановлених органами управління НВФУ; брати участь у створенні спеціалізованих суб'єктів інноваційної діяльності.

Ідеї реформування нашої економіки постійно змінюються. Тому і ризики інвестування в інноваційні проекти включають не тільки традиційні ризики, пов'язані з інвестиційними проектами, як-то політичні, економічні, системні, ринкові й операційні, але і специфічні ризики, пов'язані з впровадженням інновацій, а саме:
- Технологічні, обумовлені новизною і невідпрацьованістю впроваджуваного об'єкта інтелектуальної власності;
- Ризики швидкого морального старіння продукту;
- Ризики ринкової ліквідності, пов'язані з потенційною неможливістю реалізувати активи, в тому числі об'єкти інтелектуальної власності та інші ризики.

Вже немає сумнівів, що нас чекає в найближчі два-три роки, а то й п'ять років досить істотний спад, в рамках якого, ймовірно, і будуть зароджуватися нові системи і джерела фінансування схем виходу з кризи. А також ми маємо знайти відповіді на головні питання: які наші фінансові та інноваційні можливості, і якими будуть наші дії?
Одними з таких дій бачу залучення інвестицій з наступних джерел:
- Статутний капітал НВФУ;
- Доходи НВФУ;
- Гранти, що надаються міжнародними фінансовими організаціями та закордонними фінансовими інститутами.

Як все ж перевести нашу економіку на інвестиційний та інноваційний шлях розвитку? Хто і коли буде виробляти на підприємствах заміну основних засобів, які вже зношені по всій країні майже на 70%? Хто дасть відповідь: що потрібно для цього робити? Хто напише план з конкретними пунктами, термінами виконання та відповідальними? Але головне, щоб за цими пунктами була видна вигода як для інвесторів, так і для наших громадян. І як це все буде регулюватися заробітною платою, податками, тарифами і т.д. Причому, інвестиційні гроші, відомо, як вода - течуть туди, де вигідно. І ніхто, ніякі найпривабливіші заклики не змусять інвесторів вкладати туди, де їм не вигідно.

Найімовірніше, ми з вами вкотре переконаємося в тому, що інтелектуальний ресурс нашої нації важливо спрямовувати в реальний сектор економіки на підняття рівня ВВП країни. А конкурентоспроможною може бути лише інноваційна економіка. В принципі, прикладів виходу з найскладніших політико-економічних ситуацій достатньо було, наприклад, в минулому столітті. І завжди основне питання полягало в готовності національної еліти ефективно проводити реформи і модернізувати реальний сектор економіки.

І це питання сьогодні для України, мабуть, найголовніше. Адже сьогодні у нас є величезний ресурс, якого не було ні у Китаю, ні у Індії – країн, які в останні роки розвиваються найбільш динамічно. Цей ресурс - унікальні умови на старті реформ: 1) величезна креативність населення (майже 100% наших громадян бажають отримати або вже отримали вищу освіту); 2) високий інтелектуальний потенціал працездатного населення; 3) унікальне геополітичне положення країни.

Звичайно ж, щоб почати комплексну модернізацію української економіки і наших ринків - обов'язково потрібен мегапроект. Думаю, окремо антикризові заходи можуть бути потрібними і корисними. Але це лише для зниження температури у тяжкохворого. А хворий все одно не одужає. Тому потрібна потужна комплексна програма підтримки «точок» зростання в реальному секторі економіки і стимулювання малого та середнього інноваційного підприємництва зі створенням нових робочих місць.



Національні довгі гроші



Не можна в ці важкі в усіх аспектах дні упиратися лобом в одні лише кредитні можливості МВФ. Для порятунку української економіки насамперед повинні на повну потужність заробити джерела довгих грошей – інститути спільного інвестування, страхові компанії та недержавні пенсійні фонди. А поки мізерні обсяги пенсійних грошей здебільшого лежать мертвим вантажем на банківських рахунках НПФів, довгострокове страхування в нашій країні взагалі є не розвиненим, то про складне становище пайових та корпоративних інвестиційних фондів, що перебувають під потужним адміністративним тиском, і зовсім не доводиться говорити.

А довгі гроші це не тільки особливі інститути, а й особлива технологія на ринку спільного інвестування. Дійсно, особливо в нинішніх кризових умовах вирішення проблем довгих грошей вимагає комплексного підходу. Це не просто якесь поодиноке питання або воля окремих осіб. Це цілісна економічна політика держави, спрямована на створення не просто довгих грошей, а саме національних довгих грошей України. Впровадження для інвесторів передбачуваного, прозорого та стабільного державного регулювання на ринку спільного інвестування.

Але чи можна прискорити цей процес, виграти у кризи рік або навіть два? Підготовка відповідей на ці та інші ключові питання стали предметом досліджень експертів у взаємодії з аналітиками і трейдерами компаній з управління активами, а також з представниками корпоративних і пайових інвестиційних фондів.

Результати такої комплексної дослідницької роботи є особливо актуальними сьогодні, тому що, як ми знаємо, зараз Україні з її переддефолтним рейтингом ряду міжнародних агентств навряд чи хтось на світових фінансових ринках даватиме на 10-20 років гроші в кредит. Їм самим потрібні довгострокові інвестиційні гроші. Короткі та дорогі кредити – будь ласка. Але за рахунок таких коштів ми вже точно ніколи не проведемо модернізацію економіки країни. А робити це треба, і якнайшвидше.

Але як? Що робити в нинішній ситуації? Адже останнім часом ринок зовнішніх запозичень різко звузився для наших банків і підприємств. Позичати за кордоном за доступними ставками стало набагато складніше, плюс величезні валютні ризики, пов'язані з девальвацією гривні. І тепер ті наші банки і підприємства, які будували всю свою політику і бізнес-модель на зовнішніх запозиченнях і не мали достатніх джерел фондування всередині країни, по суті, йдуть з нашого фінансового ринку. Ця модель у нас більше не працює, і, звісно, вона не має перспектив.

Також Reuters зазначало, що програмою співпраці між Україною і МВФ передбачено повернення офіційного Києва на ринки капіталу тільки до кінця 2017 р., що, на жаль, може не відбутися в разі перебування України в стані дефолту. Відповідно, українські банки і підприємства значно обережніше позичатимуть валюту за кордоном, ніж це було ще в 2013 р. Настала пора затягувати грошові крани. До того ж НБУ, як ми бачимо, давно дозрів для подальшої жорсткості грошово-кредитної політики, а в українській економіці досі зберігається високий рівень невизначеності. І наш уряд ніяк не хоче почати стимулювати споживчий попит.

Плюс ми вже стоїмо в одному ряду з найбільш уразливими до макроекономічної нестабільності африканськими країнами, а наша банківська система тепер має таку ж високу ступінь ризику, до якої належать найбільш слабкі банківські сектори в світі поряд з Болівією і Венесуелою. Судіть самі. Від початку 2014 р. в Україні збанкрутувало 77 банків. За даними Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на травень 2016 р. 32,4 млрд грн вкладів фізичних осіб залишилися в неплатоспроможних банках як засоби, які не підпадають під компенсації. Ще близько 270 млрд грн – це кошти юридичних осіб, які перебувають аж у «сьомій черзі». Тобто близько 300 млрд грн середнього класу, грубо кажучи, втрачено їхніми власниками в банківській системі. Плюс тотальний відтік капіталу з України за два роки оцінюють у 15 млрд дол.

Ось чому питання довгих грошей у нас у країні – це ще й фактор часу. Поряд з тим необхідно займатися підвищенням фінансової грамотності населення та поверненням довіри, щоб фінансово спроможні громадяни змогли все-таки зважитися на те, щоб відкладати частину своїх доходів на більш спокійний час, на більш тривалий термін у корпоративні права підприємств реального сектора економіки, а не пускати їх на короткострокові валютні операції або банківські депозити. Зауважу, відтік депозитів з українських банків склав 126 млрд грн. у 2014 р. і виріс ще на 18 млрд грн торік (2015 р).

Описание картинки 2

Навіть важко спрогнозувати, коли ж Україна заходиться підтримувати вітчизняну економіку. Наприклад, чи зможе НБУ урезонити валютних спекулянтів? А поки ослаблення тиску на гривню все ще для наших фінансових властей другорядне завдання. Хотілося б вірити, що не буде віднесено до розряду другорядних і так зване питання довгих грошей, без яких ми точно не зможемо оздоровити нашу економіку. Адже довіру до національної банківської системи дуже сильно підірвано, і, за оцінками експертів, раніше 5-7 років цю довіра навряд чи буде відновлено.

Саме інвестори, як ніхто інший, розуміють, що криза – це півбіди. Головна біда – це вихід із кризи. Тому модернізація української економіки неможлива без зміни на краще інвестиційного клімату, без реформування практично всієї законодавчої та нормативно-правової бази вітчизняного ринку. Але що конкретно потрібно робити? За якими критеріями визначати головне? І якою має бути послідовність дій? Дати відповіді на поставлені питання, безумовно, нелегко. Але без них ми точно не просунемося в реформуванні та відновленні українського ринку і створенні національних довгих грошей, а, отже, і в поліпшенні інвестиційного клімату в Україні.

І треба визнати, в нашій нинішній ситуації все ще набагато складніше. Як у відомому висловлюванні класика: потрібно знайти ключову ланку і витягнути весь ланцюг. У нас у країні сьогодні не те, що немає такої ланки, потягнувши за яку можна витягнути весь ланцюг, а взагалі багатьох ланок не вистачає в економіці. Наприклад, не вистачає: 1) національної інвестиційної системи, яка б пов'язувала банківський сектор з інвестиціями в розвиток виробництва; 2) державної політики розвитку різних галузей економіки; 3) законодавчого забезпечення довгострокового визначення мети стратегії розвитку; 4) механізмів відповідальності за управління державними грошима.

Але хто б не був при владі, інвестування – це завжди гра «ризик-дохід». І ринок це жива істота. Він не може довго стояти. Він або зростає, або падає. А ми не тільки не провели необхідних реформ, ми ще більше ускладнили їх проведення в майбутньому. І, відверто кажучи, навіть не знаю, як більшості наших законодавців і політиків пояснити, щоб вони зрозуміли, що інвестиції робляться не на позикові кошти, тобто кредитні, а на власні кошти підприємств та приватних інвесторів. З огляду на це треба або акції випускати, або облігації з довгим кінцем. Але насамперед народним депутатам і політикам необхідно створити в Україні сприятливий інвестиційний клімат і національні довгі гроші.

Описание картинки 2

Так, сьогодні є багато необхідних умов, але практично немає достатніх. Тому потрібні нові інвестиційні ідеї! І в цьому значна роль і відповідальність за реформування економіки належить бізнес-спільнотам. Ніколи не можна забувати про такий «невідчутний», але вкрай важливий фактор, як суспільне сприйняття. Щоб у інвесторів і населення сформувалося позитивне ставлення до нашого ринку спільного інвестування, необхідно розробити і прийняти протягом найближчих місяців ПРОГРАМУ СТРУКТУРНОЇ РЕФОРМИ УКРАЇНСЬКОГО ФОНДОВОГО РИНКУ, ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ, СТРАТЕГІЮ РОЗВИТКУ СТРОКОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ.

Останнім часом особливо гострим є дефіцит на комплексний підхід до реформування ринку спільного інвестування України. Не можна консервувати відсталість. І в зв'язку з цим неминуче потрібно говорити про структурну реформу українського ринку. Це дуже складна і важка задача, і швидко її вирішити не вдасться. Ми й не проти того, що робить влада, ми проти того, як вона це робить. Адже політика, як і економіка, починається з дрібниць, які треба вчасно помітити, правильно оцінити і запустити в потрібному напрямі.
Тому зараз перед нашою країною стоїть першочергове завдання щодо впровадження Комплексної програми активізації розвитку економіки та ефективних процесів державної участі у становленні та розвитку механізмів мобілізації інвестиційного капіталу в Україні, де вдосконалення банківської та небанківської систем буде підпорядковано потребам забезпечення економічного зростання та інноваційного розвитку, а саме:
- фінансування проектів економічного розвитку в промисловому й аграрному та інших секторах української економіки;
- надання підприємствам середньо- і довгострокових запозичень;
- забезпечення мобілізації іноземного та внутрішнього капіталу;
- залучення коштів на організованому фондовому ринку та ринку спільного інвестування.

Коли ми говоримо про поганий інвестиційний клімат в Україні та відсутність довгих грошей, то часто у зв'язку з цим дивимося на владу. А ми б запропонували ще подивитися на наших менеджерів і на власників бізнесу, тому що злодійство менеджерів, корпоративні конфлікти власників формують не менш негативне ставлення інвесторів до нашого ринку. Але ж головне завдання інвесторів тепер – це навіть не примножити свої капітали, а хоча б зберегти. Тому вже мало просто інвестувати, важливо грамотно управляти своїм добробутом.

Тому люди активно продовжують шукати, як їм зберегти свої фінансові заощадження. З огляду на це, якщо припустити, що населення України хоча б половину готівкової валюти поміняє на гривню і розмістить її в цінні папери інститутів спільного інвестування та підприємств реального сектора економіки, то загальна сума залучених коштів в Україні (тільки в гривні) буде близько 1 трлн 300 млрд грн. Потрібно починати запускати альтернативні банківським проекти із залучення коштів фінансово заможних громадян і юридичних осіб.

Але поки що цього ніхто не робить, не знаючи і не розуміючи суті й алгоритму подібних проектів, зате дані аналітиків й експертів показують, що населення більше схиляється до того, щоб і надалі забирати свої банківські депозити і скуповувати долари, незважаючи на всі обмеження і заборони НБУ. То що ж робити нашим фінансово заможним громадянам і підприємцям?

Важко відповісти на це актуальне питання, тому що дуже складно спрогнозувати, як розвиватимуться події. З цієї причини якщо всі гроші зберігаються в гривні, частину з них радили б перекласти в цінні папери інститутів спільного інвестування, які разом з підприємствами реального сектора економіки виробляють конкурентну продукцію і генерують дивідендну базу ряду акціонерних товариств. Як це роблять зараз компанії з управління активами та закриті недиверсифіковані корпоративні та пайові інвестиційні фонди.

У нинішній ситуації заощадження наших громадян, мабуть, залишилися найголовнішим і найбільш надійним джерелом довгих грошей для економіки України. Ось тільки чи зможуть КМУ та Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку забезпечити їм довге життя в економіці України? І які будуть гарантії? При цьому треба цілеспрямовано розвивати український ринок спільного інвестування, активно пропонувати фінансово заможним громадянам вкладати свої вільні кошти у фінансові інструменти пайових та корпоративних інвестиційних фондів та акції українських акціонерних товариств.

Описание картинки 2

Про що всі викладені вище фактори говорять? Про те, що джерело капіталу в Україні повинно бути національним. Про це також яскраво і переконливо свідчить той факт, що сьогодні у населення, за різними експертними оцінками, поза банківською системою осіло близько 80 млрд в іноземній валюті і 283 млрд грн., а це в 12 разів більше нашого золотовалютного резерву. І, відповідно, кредити МВФ – це вже і не такі великі суми. Однак ці гроші фінансово заможних громадян, на жаль, поки не працюють на економіку України.

Ось чому нам прудко треба розвивати таку інвестиційну систему, яка б зв'язала інститути ринку колективного інвестування з приватними інвестиціями в розвиток реального сектора економіки України, створюючи свої національні довгі гроші. Джерело капіталу в Україні має ставати все більш національним. А другу половину 2016 і 2017 рр. треба оголосити періодом корпоративних та інституціональних грошей, щоб почалося відновлення ринку інститутів спільного інвестування. І створити для цього Фронт-офіс із залучення в бізнес-проекти реального сектора економіки заощадження фінансово заможних громадян на загальну суму близько 1 трлн 300 млрд грн.

З початком діяльності цього Фронт-офісу має відкритися друге дихання українського ринку спільних інвестицій. У Кабміні, як і ряд народних депутатів, вже розуміють, що заощадження населення – це зараз головне джерело довгих грошей для проведення економічних реформ, а також основний інвестиційний ресурс для реального сектора економіки України, включаючи військово-промисловий комплекс. Тому цей проект може отримати подальший розвиток на принципах державно-приватного партнерства.

Не можна більше брати валютних кредитів за таких високих ризиків та промисловості, що не працює. Врятувати економіку країни зможуть тільки внутрішні і зовнішні інвестиції, а з огляду на те, що дефолт є неминучим, треба терміново за гривні купувати корпоративні права ще активних конкурентних підприємств. Цільова аудиторія таких проектів – це не ті громадяни, які живуть від зарплати до зарплати, а насамперед економічні чиновники, статки деяких з них вже наближаються до фінансів олігархів.

Наш прогноз: інфляція в Україні зростатиме. А коли інфляція зростає, вона поглинає фінансові заощадження і сприяє розвитку переважно тих компаній, які дають стійке кеш-флоу. Наразі в США попит підтримується тільки за рахунок збільшення дефіциту бюджету. Так само, як і у нас в Україні, – за рахунок зростання боргу. Тому ми маємо вибирати перспективу з двох варіантів: або допускати дефляційний шок з банкрутством всієї фінансової системи і різким подорожчанням грошей, як це було в 30-ті роки минулого століття в США, або друкувати нові емісії грошей і розганяти інфляцію, яка швидко поглине фінансові заощадження.

Висновок: сьогодні головне завдання уряду і приватних інвесторів щодо створення національних довгих грошей – це організація ефективної діяльності керівних компаній з інститутами спільного інвестування на умовах державно-приватного партнерства, а також приєднання через володіння корпоративними правами до тих акціонерних товариств, які можуть забезпечувати провідний бізнес і створювати дивідендний потік для своїх акціонерів.

І, нарешті, хотіли б нагадати, що HSBC випустив прогноз розвитку топ-100 економік світу до 2050 р. Згідно з ним, клуб великих швидкорослих економік світу – БРІК – покинуть Росія і Бразилія, а їхнє місце займуть Чилі, Перу і ... Україна. Попередній прогноз HSBC виявився близьким до реальності.

Якою може стати пенсійна система України


Реформа системи пенсійного забезпечення залишається ключовим пріоритетом для України. Бо дефіцит Пенсійного фонду становить вже 145 мільярдів гривень, тобто ситуація з виплатами пенсій фактично близька до катастрофічної.

«Якщо у 2014 році дефіцит Пенсійного фонду становив 80 млрд грн і вирішувалось питання як його покрити, то було прийнято рішення оподаткувати пенсії, що дало 1 млрд 800 млн. гривень, – зазначив міністр. – Через рік прийняли рішення знизити ставку єдиного соціального внеску з 38% до 22%. Після цього деякі наші економісти стверджували, що як тільки ми знизимо ставку єдиного соціального внеску, недобір коштів перекриється. Пройшло 5 місяців, і я хочу вам доповісти, що дефіцит пенсійного фонду, який у 2015 році становив 80 млрд грн, становить сьогодні 145 млрд гривен».

Але слід зазначити, що ще у 2003 році Уряд України започаткував реформування поточної пенсійної системи і особливо тепер розглядає можливість введення додаткових заходів, спрямованих на управління пенсійними внесками з боку недержавних пенсійних фондів. Пропоновані зміни до пенсійної системи, безумовно, будуть предметом активного і зацікавленого обговорення між урядовцями, законодавцями, роботодавцями та профспілками, учасниками ринку та представниками багатьох інших груп протягом 2016р.

Пенсійна реформа не тільки в нашій країні є важливою складовою економічних реформ, реформ охорони здоров’я та соціального страхування. Також збільшення нерівності доходів між багатими та бідними і, безумовно, хронічна бюджетна криза залишаються основними ризиками глобальної економіки - це випливає зі звіту Всесвітнього економічного форуму у 2015 р. До п'ятірки найбільш значущих ризиків вперше увійшли проблеми зволікання з проведенням пенсійних реформ. Згідно з нашими дослідженнями найбільш актуальним ризиком для української економіки, як і раніше, є збільшення розриву між багатими і бідними, що загрожує скороченням середнього класу і падінням рівня споживання.

Збільшенню цього ризику сприяють дисбаланси на ринку праці та штучні обмеження. Подальше зволікання з проведенням пенсійної реформи загрожує значним зростанням бюджетного дефіциту. Тому на сьогодні багато сподівань щодо вирішення наступаючої вітчизняної пенсійної кризи науковці та практики – фахівці у галузі пенсійного забезпечення – пов’язують з розбудовою в Україні системи недержавного пенсійного забезпечення. Через те, що зараз розробляється план впровадження в Україні другого рівня пенсійної системи, у якому планується участь і недержавних пенсійних фондів, особливо гостро стоїть проблема з вирішенням питань, пов’язаних з аналізом діяльності недержавних пенсійних фондів й удосконаленням їх діяльності.

Реформована пенсійна система України
• 1 і 2 рівні - Закон "Про загальнодержавне пенсійне страхування"
• 3 рівень - Закон "Про недержавне пенсійне забезпечення"

Описание картинки 2

Форми недержавного пенсійного забезпечення

Описание картинки 2

Схема системи накопичувального недержавного пенсійного забезпечення

Описание картинки 2

Рівень розвитку недержавного пенсійного забезпечення є показником економічного та соціального становища населення України. А процес старіння населення та зростання частки осіб пенсійного віку лише посилює соціальне та фінансове навантаження на працюючих громадян України і, безумовно, стає причиною підвищеної уваги сучасного суспільства та експертного середовища до розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення і, зокрема, до управління активами недержавних пенсійних фондів. Зростання кількості осіб пенсійного віку протягом наступних 40 років буде відносно стабільним.

Описание картинки 2

За останні кілька років результатом демографічних тенденцій та неформальної зайнятості в Україні стає постійне збільшення дефіциту Пенсійного фонду. З кожним наступним роком ситуація тільки загострюється: вже у 2025 році кількість пенсіонерів зрівняється з кількістю платників внесків.

Результатом перетворень у пенсійній системі України має стати одержання її громадянами загального розміру пенсійних виплат на рівні 50-60% середньої заробітної плати замість нинішніх 30%, що буде відповідати світовим стандартам соціального забезпечення. Близько половини цих виплат будуть складати кошти, що накопичуються в недержавних пенсійних фондах. Виходячи з перспектив пенсійного реформування, роль цих фондів в Україні з кожним роком буде зростати . А головне, що накопичувати кошти на майбутню пенсію в НПФ рано чи пізно доведеться всім роботодавцям і працівникам.

При цьому, запровадження пенсійної реформи має здійснюватися лише за певних умов. Серед них, зокрема:
- економічне зростання;
- збалансування бюджету Пенсійного фонду;
- створення відповідних інституційних компонентів тощо.

Насамперед, слід враховувати:
- демографію (кількість та вікову структуру населення, міграційні процеси);
- стан економіки;
- інституційний розвиток фінансових ринків;
- національні особливості державного регулювання (інституційну структуру та функціональну організацію державних регуляторів).

Першочерговими завданнями на шляху до запровадження накопичувального рівня пенсійної системи в Україні є визначення:
- способів акумулювання та інвестування пенсійних коштів – централізоване (державне) чи нецентралізоване (недержавне);
- платника пенсійних внесків (роботодавець чи працівник);
- вікових категорій громадян-учасників.

Виходячи з того, що однією з найважливіших складових економічного і соціального стану громадян є пенсійне забезпечення, у більшості розвинених країн світу пенсійне забезпечення побудоване на основі комбінації двох систем:
- державної (розподільної) і
- недержавної (накопичувальної).

Принципове значення має питання, як будуть використовуватися кошти недержавної накопичувальної пенсійної системи в процесі інвестування, на які цілі.

У світовій практиці НПФ використовують як накопичувальний (ощадний), так і розподільний (компенсаційний) принципи фінансування пенсій, їхній вибір визначається можливостями та інтересами основної групи вкладників пенсійних фондів - роботодавцями. Основу недержавної системи пенсійного забезпечення складають недержавні пенсійні фонди. При цьому держава повинна регулювати правові сторони їхньої діяльності і жорстко контролювати адміністрування та управління активами НПФ.

Основним принципом фінансування недержавних пенсій є довгострокове систематичне накопичення пенсійних коштів (пенсійних внесків та інвестиційного доходу) для забезпечення виплат пенсій. При цьому кошти, що акумулюються недержавним пенсійним фондом, інвестуються ним безпосередньо або через компанії по управлінню активами з метою одержання додаткових доходів, необхідних для виконання зобов’язань щодо пенсійних виплат.

Як правило, тарифи внесків до другого рівня в країнах, де є і перший і другий рівень, коливаються від 6% до 8% заробітної плати, оскільки, внески меншого розміру, ймовірно, не забезпечать довгострокових виплат достатнього розміру, а внески більшого розміру, створять занадто велике «навантаження» на перший рівень.

Можливі внески до другого рівня в Україні

Описание картинки 2

Використовуючи міжнародний досвід, слід брати до уваги політичну готовність країни щодо запровадження пенсійної реформи, а також технічну спроможність щодо застосування позитивного міжнародного досвіду. У цьому зв’язку для пристосування міжнародних систем, методів і механізмів до українських реалій необхідна наявність наступних ресурсів:
- матеріально-технічних;
- фінансових;
- людських;
- часових.

І ми досі перебуваємо на початковому етапі розвитку недержавного пенсійного забезпечення. Коли дуже важливі елементи творчості і професійної сміливості. У Кромвеля є фраза: «Далі всіх зайде той, хто не знає, куди йти». Це небезпечно, але іншого виходу немає. Потрібно йти, інакше як нічого не було, так нічого і не буде. Особливо в нинішніх кризових умовах стають все більш актуальними вибір і оцінка тієї чи іншої пенсійної схеми для відкритих, корпоративних і професійних недержавних пенсійних фондів. І яким же змістом сьогодні наповнюються ці документи?

Відразу слід підкреслити, що пенсійна схема - це документ з дуже складною природою, причому і з юридичної, і з організаційної, і з точки зору моделювання мотивації суб'єктів і учасників недержавного пенсійного забезпечення. На жаль, доводиться визнати, що поки у нас в країні жодному з цих аспектів не створено необхідної методичної бази, здатної реально допомогти людям у вирішенні хоча б частини проблем, що виникають на практиці.

З одного боку, такий стан речей породжує велику кількість найрізноманітніших форм і конструкцій. Не завжди вдалих, не завжди коректних як з юридичної, так і з логічної точок зору. Але з іншого, тільки накопичення реальних, а не теоретичних прецедентів може стимулювати подальшу роботу, пов'язану з підготовкою пенсійних схем.

Відповідно до діючого законодавчого «навколишнього середовища», пенсійні схеми є невід'ємною частиною статутів НПФів, в яких обов'язково має бути зазначено: 1) зміст усіх видів та умов здійснення пенсійних виплат; 2) порядок визначення розміру пенсійних виплат; 3) терміни, протягом яких будуть здійснюватися пенсійні виплати, та порядок таких виплат; 4) порядок та строки сплати пенсійних внесків, у тому числі можливість їх зміни за умовами пенсійного контракту; 5) умови та порядок участі у пенсійній схемі; 6) права та обов'язки вкладника, учасника НПФа відповідно до даної пенсійною схемою; 7) інші умови, що не суперечать чинному законодавству. Таким чином, основні вимоги до підготовки пенсійних схем визначені законодавчої та нормативної бази.

Будувати ту чи іншу пенсійну схему доводиться на аналізі різних факторів, а також різних видів інформації про майбутні події в житті України і підприємств-вкладників. Фахівці зуміли також вивести порівняльні характеристики розроблюваних пенсійних схем, до яких можна віднести наступні: 1) соціальні; 2) виробничо-трудові і колективні відносини; 3) фінансово-економічні та технологічні; 4) правові; 5) поділу ризиків.

Не останню роль в цій роботі відіграють здоровий глузд і інтуїція. Простір для творчості в цій галузі недержавного пенсійного забезпечення просто величезний, особливо у нас в Україні, де тільки формуються цивілізовані відносини між роботодавцями і найманими працівниками, де ще не встигла накопичитися необхідна статистика по НПФамі для проведення порівняльного аналізу.

Проблем при підготовці пенсійних схем сьогодні чимало у фахівців і в традиційній області: пенсійних внесків. Для прикладу візьмемо хоча б ст.20 абзац 2 ч.5 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", де дослівно вказується: " Роботодавець має право встановлювати однаковий відсоток відрахувань пенсійних внесків до пенсійного фонду на користь своїх працівників від суми їх заробітної плати...".

Начебто все нормально, немає ніяких протиріч. Однак задамося питанням: який сенс «прив'язувати» пенсійні внески підприємства в корпоративному НПФу виключно до відсотка від заробітної плати конкретного працівника? А чому, наприклад, не «прив'язувати» однаковий відсоток до прийнятої мінімальної заробітної плати (як це не заборонено для відкритих недержавних пенсійних фондів)? Звичайно, в першому варіанті виключається можливість сплати пенсійних внесків в однаковому грошовому розмірі за всіх працівників. А чому? Це і є тим самим і нічим не виправданим недоліком участі в корпоративному фонді.

Безумовно, НПФи з кожним роком будуть грати все більшу роль в соціально-економічному житті України. З одного боку, вони покликані підвищити нинішній рівень пенсійного забезпечення населення, а з іншого, є значним джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів. Однак чи зможуть вони в повній мірі реалізувати свій потенціал, залежить від того, як скоро і наскільки ефективно будуть вирішені питання щодо якнайшвидшого залучення до системи недержавного пенсійного забезпечення підприємств бюджетної сфери та підприємств-монополістів.

Якщо враховувати, що кількість працездатного населення України в 2012 році склала 20 млн 191,5 тис. осіб, то потрібно зазначити: тільки в системі НАК «Нафтогаз України» в 2012 році працювало близько 170 тис. людей, що становить близько 1% працездатного населення України. А в системі «Укрзалізниці», відповідно - майже 376 тис. людей, що в свою чергу становить близько 2% працездатного населення. За останні роки таких офіційних статистичних даних немає.

В таблиці наведені дані про кількість працюючих в декількох великих підприємствах України.

Описание картинки 2

Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», мінімальний розмір пенсійних внесків може встановити рада НПФ - на рівні не вище 10% мінімальної зарплати в розрахунку на місяць. Максимальний розмір внесків не обмежується, але, як правило, не перевищує межі податкових пільг. Так, підприємство, яке сплачує пенсійні внески на недержавне пенсійне забезпечення найманого працівника, може відносити на валові витрати суми таких внесків в розмірі до 15% зарплати працівника за рік, але не більше граничної суми податкової соціальної пільги.

Прості підрахунки дають наочний приклад для розуміння можливих обсягів інвестиційних коштів, які можуть надійти від впровадження систем недержавного пенсійного забезпечення тільки на підприємствах, перерахованих у вищевказаній таблиці. Так, наприклад, оплата роботодавцем на користь кожного працівника в розмірі лише 50 грн в місяць протягом року на зазначених підприємствах, дасть майже півмільярда гривень інвестиційних коштів.

Описание картинки 2

Таким чином, вітчизняні підприємства мають законну можливість подбати про додаткове недержавне пенсійне забезпечення своїх працівників шляхом сплати на їх користь пенсійних внесків, одночасного досягнення оптимізації оподаткування підприємства та вигідного залучення додаткових інвестиційних ресурсів. Також у зв'язку з цим в цілях забезпечення умов ефективного пенсійного реформування необхідно в подальшому внести істотні зміни в організаційно-інвестиційний механізм управління активами недержавних пенсійних фондів. Це відноситься до:
- функціональних змін в інвестиційному механізмі;
- правового забезпечення його дії;
- інституціональних змін фінансових установ;
- розвитку спеціалізованих фінансово-інвестиційних форм.

Особлива важливість формування дієвого механізму інвестування пенсійних активів проявляється в діяльності суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення у зв'язку з необхідністю реалізації їх цільових завдань. Тому виникає об’єктивна потреба у розвитку науково-методичних засад та практичного інструментарію забезпечення структурно-компонентної відповідності системи управління активами недержавних пенсійних фондів сучасним вимогам фінансово-інвестиційних відносин в економіці України.

Як відомо, ми одними з останніх серед країн Східної Європи та СНД стали на шлях розвитку недержавного пенсійного забезпечення та поки не досягли чималих успіхів у цій досить важкій справі. Особливо складним видався кризовий 2015 рік. Та й нинішній не менш проблематичний. Чим далі ми йдемо цим шляхом, тим більше відкривається нових і нових проблем, які можна було передбачити, але обійти неможливо.

Зараз, коли йде становлення законодавчо закріпленої моделі функціонування недержавного пенсійного забезпечення, успіх можуть мати тільки зважені, обережні, поступово і послідовно проведені перетворення. Короткострокові кампанії, «силові атаки на капітал» просто неприпустимі. З розвитком ринків капіталу, безумовно, виникає необхідність в нових правилах і звичаях або зміні старих. Однак це не означає потреби міняти те, що ще не було апробовано на практиці, що не стало перешкодою для подальшого вдосконалення.

У той же час надзвичайно важливо прислухатися до думки працюють на цьому ринку фахівців. А вони сьогодні узагальнено відзначають наступні актуальні проблеми:
- недостатня інформованість населення про діяльність недержавних пенсійних фондів;
- ще досить слабка довіру громадян до нового сегменту фінансового ринку;
- вимагають вдосконалення питання обліку пенсійних накопичень та інвестиційного доходу, створення для цього надійного програмного забезпечення;
- відсутня єдина методика порівняння, єдиний механізм обліку результатів діяльності недержавних пенсійних фондів;
- в інвестиційних портфелях немає жодних іноземних цінних паперів;
- істотними залишаються витрати на оплату послуг суб'єктів, що надають послуги в сфері недержавного пенсійного забезпечення;
- залишаються невирішеними питання з оподаткування послуг адміністраторів пенсійних фондів;
- необхідно дозволити пенсійним фондам купувати цінні папери інститутів спільного інвестування;
- необхідно розробити стратегічний план розвитку ринку недержавного пенсійного забезпечення.

І, безумовно, необхідно враховувати рівень підтримки різних аспектів пенсійної реформи громадянами України.

Український ринок деривативів

Ринок деривативів є джерелом прихованих ризиків як для окремих його учасників, так і загалом для всієї фінансової системи України. З цієї причини цей сегмент фондового ринку потребує більш ретельного і глибокого регулювання. Тому ми пропонуємо комплексно вивчати основні проблеми розвитку та регулювання українського ринку деривативів, формуємо рекомендації щодо підвищення його безпеки і привабливості для інвесторів і фінансових посередників.

Відразу слід підкреслити, що похідні інструменти, які запропоновано на українських ринках, стали одним з найбільш зручних способів управління ціновими ризиками. З'явившись спочатку на валютному і грошовому ринках, ці інструменти порівняно нещодавно набули поширення і в товарному секторі. Вочевидь, найближчим часом слід очікувати кардинальних змін у сегментації торгівлі на наших товарних ринках, зокрема частка позабіржових інструментів у загальному обігу може значно зрости. Це особливо важливо, що протягом останнього часу значно зросла волатильність товарних ринків. Унаслідок цього учасники ринків стали більш активними в розвитку стратегій, покликаних захистити їх від небажаних рухів цін і зміни ринкової кон'юнктури.

Водночас у сучасній українській економіці ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) є одним із сегментів української фінансової системи, що динамічно розвиваються. Практично щороку на ньому з'являються нові інструменти, що обумовлює його перманентне дослідження. Аналізуються передумови виникнення деривативів, їх основні види, обґрунтовується необхідність правового регулювання, розглядаються найбільш «небезпечні» для нашої економіки кредитні деривативи, ринок яких зараз практично не регулюється ані державою, ані її суб'єктами. Тому наразі назріла гостра потреба в розвитку і зміцненні інфраструктури управління українським ринком деривативів (див. Схема функціонування ринку деривативів України).

Описание картинки 2

Без серйозного розвитку ринку деривативів України залучити в країну інвестиції навіть у розмірі декількох десятків мільярдів доларів США буде практично неможливо. Для того щоб цей ринок став значущим джерелом коштів для економіки країни, необхідно його розвивати щонайменше до рівня таких країн, як Індія. Це дозволить надалі ставити нові цілі та наздогнати такі країни, як Туреччина, Бразилія, Чехія, Угорщина та Польща. І зараз за рівнем розвитку фондового ринку ми перебуваємо нижче Казахстану і Монголії, розвиток ринку відбувається безсистемно, за відсутності зрозумілих і вимірних цілей.

За відсутності офіційної стратегії розвитку ринку у чиновників немає критеріїв для оцінки правильності рішень, а значить законодавчі та нормативні ініціативи будуть непередбачуваними для інвесторів, емітентів та учасників ринку. Призначення справжніх пропозицій:
- сформулювати стратегічні цілі та першочергові завдання розвитку ринку деривативів України для обговорення з інвестиційним співтовариством, законодавчими органами, Кабміном В. Гройсмана і регуляторами ринку;
- зафіксувати цілі та пріоритети розвитку ринку для офіційного документа НКЦПФР або КМУ;
- показати перспективу запуску похідних, насамперед на продукцію аграрного сектора України.

При цьому особливе занепокоєння викликає невизначеність, коли можна буде відновити консультації представників аграрного і фінансового бізнесу, законодавчої і виконавчої влади, а найголовніше, ніхто не знає, коли ж зайдуть у профільні Комітети ВРУ проекти Законів України «Про біржовій товарний ринок» і «Про похідні фінансові інструменти (деривативи)» (див. План-графік заходів розвитку біржового товарного ринку)

Описание картинки 2

При цьому всі ми розуміємо, що фактор часу працює проти нас. Судіть самі. Наприклад, сьогодні в Україні оборудки із сільгосппродукцією на біржовому ринку складають всього лише трохи більше 1%, тоді як у США – понад 90%. У нас експортери-трейдеры українського зерна заробляють від цих угод до 19%, а в США - 2,2%-2,3%. Тільки з прийняттям цих законопроектів ми змогли б допомогти сільгоспвиробникам (фермерам) не віддавати щонайменше 10% від ними ж заробленого, зменшивши комісію посередників за рахунок прозорого і справедливого формування ціни на біржовому аграрному ринку.

Однак від початку нульових років і досі ані народні депутати кількох скликань, ані попередні уряди ніяк не хотіли приймати ці два найважливіших законопроекти, що, безумовно, позитивно б позначилося на розвитку українського аграрного ринку. Чому вони не формували прозорий і відкритий біржовий ринок? Та тому, що це було не в інтересах великих зернотрейдерів.

Слід також зазначити, що сучасна фінансова думка пропонує величезну різноманітність похідних фінансових інструментів з різними властивостями, функціями і сферами застосування, які відповідають специфічним вимогам конкретної компанії. Практика звернення похідних фінансових інструментів, що склалася на Заході, все інтенсивніше проникає в нашу економіку. Особливо такі інструменти, як опціон, стають повсякденними інструментами фінансових і виробничих компаній, задовольняючи індивідуальні потреби кожної з них в хеджуванні або розширенні спектра активів, доступних для інвестування. І якщо фінансова думка розвивається досить швидко, то українське податкове законодавство, як і раніше, залишається «прокрустовим ложем» для багатьох сучасних операцій з деривативами.

Хотілося б ще раз нагадати, що опціони входять в сім'ю деривативних продуктів. Вони надають покупцеві право, але не зобов'язання, на купівлю (продаж) обумовленого в контракті активу за узгодженою ціною в узгоджений день. Основною відмінною особливістю опціону є наявність у нього власної вартості (а точніше, премії за опціоном, яка є ціною, яка виплачується покупцем опціону емітенту або продавцю опціону за придбане право купити або продати базовий актив опціону [1]).

Наприклад, підприємство постійно продає товар або продукцію на території України. Замість того щоб укладати стандартні договори купівлі-продажу товару, можливо, більш доцільним є випустити опціони на покупку, базовим активом яких і буде цей товар. І тоді покупцеві опціону для придбання товару спочатку доведеться придбати опціон і заплатити за нього, а тільки потім вимагати продажу йому самого товару. Відповідно, для покупця опціону ціна на товар буде складатися з двох складових – премії за опціоном і вартості самого товару (тобто ціни виконання опціону [2]).
- [1] базовий актив опціону – предмет виконання зобов'язань за опціоном, тобто якщо базовим активом опціону є товари, то він повинен містити їх кількість, асортимент тощо.
- [2] ціна виконання (в цьому випадку йдеться про ціну базового активу, наприклад, товару, за який під час виконання зобов'язань за опціоном і здійснюються розрахунки).

З огляду на цю особливість, ще на етапі реєстрації випуску опціону необхідно чітко розрахувати, скільки повинен коштувати сам опціон і скільки коштуватиме базовий актив для покупця. У міру сил більшу частину вартості товару необхідно віднести до складу премії за опціоном, а частину, яка залишилася, покрити за рахунок ціни виконання, тобто тієї ціни, яку буде зафіксовано в самому опціоні.

Сенс цієї дії полягає в тому що податком на додану вартість буде обкладатися виключно сума, яка дорівнює ціні виконання опціону, тобто та сума, яку покупець (власник) опціону заплатить за товар у день виконання опціону. Премія за опціоном, яка для емітента опціону з економічної точки зору так само, як і ціна виконання, буде виручкою від реалізації товару, податком на додану вартість не обкладатиметься.

Опціон має свої обов'язкові реквізити:
1) найменування опціону;
2) вид опціону;
3) сторони опціону;
4) різновид опціону;
5) базовий актив опціону та його характеристики;
6) вартість виконання опціону;
7) термін виконання опціону;
8) порядок оплати опціону;
9) розмір премії опціону;
10) відповідальність емітента в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань встановлених опціоном;
11) порядок розгляду спорів, що виникають при укладенні та виконанні опціонів;
12) реквізити сторін опціону.

Деякі з цих реквізитів необхідно розглянути більш детально:
• Вид опціону (з поставкою базового активу або без поставки базового активу);
• Різновид опціону;
на купівлю (коли емітент опціону надає покупцеві опціону право придбати базовий актив опціону за ціною, зафіксованою в опціоні),
на продаж (коли емітент опціону надає покупцеві опціону право продати йому базовий актив опціону за ціною, зафіксованою в опціоні),
• Базовий актив опціону (предмет виконання зобов'язань за опціоном; тобто якщо базовим активом опціону є товари, то він повинен містити їх кількість, асортимент тощо) – матеріальний, нематеріальний, фінансовий або інший актив, щодо якого укладаються і виконуються похідні цінні папери;
• Ціна виконання опціону (тобто йдеться про ціну базового активу, наприклад, товару, за який під час виконання зобов'язань за опціоном і будуть здійснюватися розрахунки). Ціна купівлі або продажу базового активу, зафіксована в контракті;
• Премія (тобто ціна, що виплачується покупцем опціону емітенту або продавцю опціону за придбане право купити або продати базовий актив). Премія – ціна, яка сплачується покупцем опціону його продавцеві за набуте право скористатися опціоном.

Описание картинки 2 Описание картинки 2 Описание картинки 2

Етапи випуску опціонів:
1. Аналіз проекту, побудова прогнозних балансів і мат. моделі проекту.
2. Підготовка до реєстрації випуску опціонів.
3. Прийняття емітентом рішення про випуск опціонів.
4. Висновок між емітентом і торговцем ЦП (андеррайтером) договору на здійснення випуску опціонів і його розміщення.
5. Отримання торговцем ЦП від емітента довіреності на надання інтересів емітента в НКЦБФР і Депозитарії.
6. Отримання торговцем ЦП від емітента необхідної документації для підготовки Інформації про випуск опціонів.
7. Складання Інформації про випуск опціонів.
8. Підготовка пакету документів для реєстрації інформації про випуск опціонів в НКЦПФР.
9. Подача пакету документів для реєстрації інформації про випуск опціонів у НКЦПФР.
10. Реєстрація інформації про емісію опціонів у НКЦПФР, отримання свідоцтва про реєстрацію випуску емісії опціонів і зареєстрованих сертифікатів опціонів.
11. Публікація інформації про випуск опціонів у ЗМІ.
12. Депонування глобального сертифіката в депозитарії.
13. Встановлення ціни продажу опціонів.
14. Початок реалізації опціонів, проведення торгів на біржі та ін. системах.
15. Укладання договорів купівлі-продажу опціонів.
16. Передача товару, погашення опціонів.

Опціон також пропонує ряд можливостей, яких не мають інші продукти, особливо в хеджуванні і структуруванні позицій. Їх може бути використано і для збільшення, і для зменшення ризиків. Наприклад, компанія, яка очікує надходження міжнародного платежу, може за допомогою опціонів знизити валютний ризик, пов'язаний з платежем. Теж саме може зробити і фінансовий посередник, що володіє акціями, за допомогою купівлі опціонної позиції. Для того щоб продемонструвати іншу сильну сторону опціонів, припустимо, що за 100 дол. США ви можете купити 1 XYZ акцію або 10 опціонів, кожен з яких дає вам право купити 1 XYZ акцію за 100 дол. США. У разі, якщо ціна акцій різко зростає, опціони принесуть більший прибуток, ніж 1 акція. Це і є одна з найважливіших переваг опціонів: вони забезпечують «плече» – можливість багаторазового виграшу в порівнянні з аналогічним вкладенням в інші активи.

Саме завдяки своїм незамінним якостям, опціони, як й інші класи деривативних інструментів, отримали певний розвиток упродовж останніх десяти років. Проте, незважаючи на перелічені та багато інших позитивних аспектів інструменту, більшість вітчизняних інвесторів відчувають недовіру і навіть страх щодо нього. Частково це пов'язано і з негативною кампанією в українських ЗМІ.

На наш погляд, реальними проблемами, про які часто забувають, є інфраструктура ведення опціонних позицій і концептуальна різниця в поведінці графіків результатів торгівлі опціонами і торгівлі базовими активами. Інфраструктурна частина включає відсутність програмного забезпечення та можливості підтвердження правильності котирувань брокерів бірж. Проблема програмного забезпечення усувається легко, позаяк на ринку існує велика кількість дешевих продуктів, включаючи продукти на Internet. Проблему підтвердження цін теж можна вирішити за допомогою Internet, за допомогою якого можна знайти ціни на опціони, що торгуються на біржах. За опціонами, що торгуються на міжбанківському ринку, як правило, можна підтвердити ціни у конкурентів. Таким чином, при виборі – інвестувати в опціони чи ні – обидва ці чинника не є визначальними.

Найбільшими проблемами, як показує практика, є незвичні результати торгівлі опціонами і невідповідність стратегій, які обирають, тимчасовим відрізкам, на базі яких приймаються рішення. Ситуацію можуть загострити й інші фактори (такі, як вплив на прибуток амортизації премії з огляду на скорочення терміну життя опціонного контракту), роблячи ціни опціонів ще менш передбачуваними. Всі ці елементи створюють інше психологічне відчуття при торгівлі і певний дискомфорт при оцінці стратегій.

Але найголовніше полягає в тому, що опціони не є складними у вживанні, незважаючи на труднощі математичних розрахунків, що лежать в основі продуктів. Це підтверджується тим фактом, що більшість професійних трейдерів мають дуже приблизне уявлення про математику опціонів. Мабуть, все ж слід розглядати торгівлю опціонами як підвид торгівлі акціями, облігаціями, cпотом або ф'ючерсами. І слід ще раз підкреслити, що опціони є одним із ринкових інструментів, що володіють своїми достоїнствами і недоліками. Так само, як і при торгівлі будь-якими іншими малознайомими активами, на початку слід бути обережними. Аналізуючи нинішню ситуацію на ринку, можна відзначити, що цим інструментом зацікавилися відразу кілька категорій господарських суб'єктів:
а) оператори оренди торговельної нерухомості, які бажають подолати обмеження рентабельності;
б) речові і продуктові ринки (яскравим прикладом може служити ринок «Троєщина» в Києві, який здійснив вже кілька емісій опціонів);
в) металотрейдери, для яких опціон є як інструментом податкової оптимізації, так і способом вирішення проблеми відкладеного попиту;
г) фармацевти, для яких методи оптимізації податкових наслідків залишаються також актуальними.

Починаючи з 2000 р., понад 60 емітентів здійснили випуски опціонів, серед яких ПАТ "Укртелеком", TOB "Промбудіндустрія", КП "Білоцерківтепломсрежа", ТОВ "Масивтепломережа", ПАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", ДП "Сплав", TOB "Ді-Стар", ПАТ "Автоальянс XXI сторіччя", ПАТ "Подільська телефонна компанія " Метел ", TOB "ГТК" та інші. Звідси можна зробити висновок, що емітентами опціонних контрактів здебільшого виступає ряд найбільших вітчизняних компаній з різних галузей економіки.

Нарешті, важливо відзначити, що останнім часом нам активно і результативно почали надавати допомогу у вивченні функціонування системи деривативів і в доопрацюванні проекту Закону України «Про похідні (деривативи)» з боку консультантів, експертів, а також членів «Місії технічної допомоги щодо законодавства про деривативи». Особливо це стосується представників EBRD, USAID, IFС. Завдяки спільній конструктивній роботі було підготовлено програму подальшого вдосконалення ринку деривативів в Україні. Нижче наведено основні її розділи.

I. РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ДЕРИВАТИВІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ:
1) в сучасній економіці ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) - один з сегментів світової фінансової системи, що найбільш динамічно розвиваються:
- передумови виникнення деривативів;
- основні їх види;
- необхідність правового регулювання;
- найбільш «небезпечні» для світової економіки кредитні деривативи;
- гостра потреба в розвитку і зміцненні інфраструктури управління світовим ринком деривативів;
2) стратегічний погляд на те, як розвиватиметься фінансовий ринок, в т. ч. деривативів, протягом найближчих 3-5 років.

II. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ РИНКУ ДЕРИВАТИВІВ У СТРУКТУРІ РОЗВИНЕНОГО РИНКУ ТА РИНКУ, ЩО РОЗВИВАЄТЬСЯ, НА ПРИКЛАДІ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ, США ТА УКРАЇНИ:
1) практично у кожної держави з економікою,що функціонує, існує біржа, на якій торгуються деривативи;
2) порівняльний аналіз українського, європейського та американського ринків деривативів;
3) параметри, за якими вітчизняний ринок «відстає» від європейського й американського.

III. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРИВАТИВІВ:
1) аналіз зарубіжного досвіду регулювання деривативів.

IV. ФІНАНСОВІ ДЕРИВАТИВИ ЯК ОДНА ІЗ ФОРМ ФІКТИВНОГО КАПІТАЛУ:
1) хеджування ризиків майбутніх потоків капіталу;
2) подібність до цінних паперів і суттєві відмінності від неї.

V. УКРАЇНСЬКИЙ СТРОКОВИЙ РИНОК В ОЧІКУВАННІ ЗМІН:
1) проект Закону України «Про похідні (деривативи)», а також важливі для українського ринку деривативів нормативно-правові документи про організовані торги, кліринг, центральний депозитарій, які є актуальними з точки зору деривативів на цінні папери;
2) рішення проблем правового захисту національного ринку деривативів;
3) інституційні аспекти формування вітчизняного ринку похідних інструментів;
4) які пропозиції законопроекту, включаючи зміну режиму оподаткування доларів, можуть спричинити зловживання при ціноутворенні на терміновому ринку;
5) у зв'язку з чим має бути передбачено більш дієві механізми контролю з протидії інсайдерській торгівлі та маніпулюванню цінами.

VI. ПРОБЛЕМИ ПРЕДМЕТА ТЕРМІНОВИХ УГОД НА БІРЖОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ:
1) основні проблеми регулювання українського біржового ринку деривативів і запропоновані рекомендації щодо підвищення його безпеки і привабливості для інвесторів і фінансових посередників;
2) проблеми визначення предмета термінових угод, які є особливо актуальними при вивченні розрахункових термінових угод: - розрахунковий форвард і розрахунковий ф'ючерс не як самостійні договори, а як біржові операції, що складаються з декількох взаємопов'язаних зустрічних угод;
3) особливості укладання валютних форвардів, а також використання опціонних стратегій або процентних свопів.

VII. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УГОД З ВИКОРИСТАННЯМ ПОХІДНИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ НА НЕОРГАНІЗОВАНОМУ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ:
1) чинне правове регулювання здійснення операцій, які є похідними фінансовими інструментами, на позабіржовому фінансовому ринку;
2) запропонований порядок встановлення обов'язкової участі центрального контрагента у виконанні (припиненні) зобов'язань, виражених стандартизованими похідними фінансовими інструментами;
3) участь центрального контрагента, що діє в інтересах всього фінансового ринку, у виробництві клірингу зобов'язань;
4) правові особливості фінансово-правового регулювання форвардного договору як одного з різновидів позабіржових похідних фінансових інструментів; різні правові прогалини та колізії, які присутні при реалізації механізму правового регулювання форвардного договору.

VIII. ПРАВОВІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАБІЛЬНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ НА УКРАЇНСЬКОМУ РИНКУ ПОХІДНИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ:
1) правове регулювання діяльності банків на терміновому ринку в світлі світової фінансової економічної кризи;
2) аналіз інструментів банківського регулювання, основною метою яких є мінімізація банківських ризиків та обмеження залучення банків до дуже ризикованих операції, в тому числі ті, що здійснюються на ринку похідних фінансових інструментів;
3) економічні та правові наслідки, які можуть виникнути на кредитному ринку в зв'язку з введенням механізму ліквідаційного неттинга.

IX. ОПОДАТКУВАННЯ ОПЕРАЦІЙ З ДЕРИВАТИВАМИ:
1) зміни, що стосуються оподаткування операцій з похідними інструментами, внесені до Податкового Кодексу України;
2) чому фінансова думка розвивається досить швидко, а податкове законодавство, як і раніше, залишається «прокрустовим ложем» для багатьох сучасних операцій з деривативами;
3) особливості оподаткування свопу як похідного фінансового інструменту.

X. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ПОХІДНИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ:
1) результати аналізу методичних основ бухгалтерського обліку похідних фінансових інструментів;
2) розкриття ключових, з точки зору бухгалтерського обліку, особливостей ф'ючерсів, опціонів, форвардів, свопів і хеджування;
3) система відображення розрахунків за похідними фінансовими інструментами із застосуванням рахунку синтетичного обліку.

XI. РОЛЬ ПОХІДНИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ У ВИРІШЕННІ ЗАВДАНЬ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ ВЕЛИКИХ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ:
1) показати безпосередній зв'язок між ринком деривативів і фінансовою політикою українських холдингів і компаній;
2) можливості, якими може скористатися будь-яке підприємство з метою отримання прибутку за допомогою ринку похідних фінансових інструментів;
3) проаналізувати принципи роботи деяких похідних інструментів, що обертаються на біржах.

XII. ЗАСТОСУВАННЯ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ В УМОВАХ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ ЕЛЕКТРИЧНОЇ ЕНЕРГІЇ:
1) досвід зарубіжних країн щодо формування вільного ринку електричної енергії та потужності;
2) перспективи розвитку похідних фінансових інструментів на ринку електричної енергії в Україні;
3) проблеми, з якими стикаються при лібералізації ринку електричної енергії, а також вирішення проблем, що виникли, в Україні за допомогою похідних фінансових інструментів.

Нарешті, важливо визначити державні пріоритети розвитку біржового термінового ринку України, а саме:
1) операції на терміновому ринку дозволяють стимулювати економічну активність, внаслідок чого держбюджет отримує додаткові надходження у вигляді податків і додаткових ресурсів для розвитку економіки України;
2) розвиток торгівлі терміновими інструментами сприяє зниженню загального системного ризику на фінансовому, товарному і фондовому ринках;
3) терміновий сектор визначає якість різних ринків, дозволяючи більш ефективно управляти грошовими потоками і як наслідок покращує загальний інвестиційний клімат;
4) терміновий ринок є об'єктом інвестування;
5) показники торгів на ринку похідних фінансових інструментів служать індикатором очікувань, надають їх зміні безперервність, дозволяють формувати очікування більш плавно, ніж інші традиційні методи регулювання економіки;
6) терміновий ринок забирає спекулятивну складову з ринків реальних активів у період значних коливань цін;
7) терміновий валютний ринок допомагає застрахувати ризики експортно-орієнтованим компаніям, а товарний терміновий ринок захищає інтереси виробників;
8) кон'юнктура термінового ринку демонструє очікування всіх учасників фондового, товарного і грошового ринків щодо майбутнього стану процентних ставок, в тому числі є індикатором для інвесторів щодо політики держорганів в області внутрішніх запозичень, а також визначає для відомств і міністерств орієнтири можливої вартості розміщення майбутніх випусків цінних паперів та їх похідних.




©2016 112.ua


НАВЕРХ